На цій поштівці видавничого дому «Вайденфельд і брат» важко виокремити головний об’єкт – напевно, фотограф просто хотів показати перспективу вулиці Пелеша (Академіка Гнатюка). Ближчим до нас є будинок праворуч, № 10.
Його історію можна викласти одним реченням: побудований наприкінці ХІХ століття у стилі класицистичного модерну, нині використовується як житловий, пише Репортер.
Поштівка з колекції Олега Гречаника
Фото Ігоря Гудзя
Перенесемось на протилежний бік вулиці. Ближча одноповерхова будівля має номер 11, двоповерхівка – 13. Під час перепису 1890-го цих споруд ще не було, а в 1904 році вони вже стояли й належали Яну та Францішці Борисам. У березні того ж року за 31 тисячу корон власники продали свої маєтки філії Руського товариства педагогічного (РПТ). Що то була за організація?
В 1881 році купка українських інтелігентів і священиків зі Львова створила освітньо-виховне товариство, яке дослівно мало на меті таке:
а) промишляти над потребами руского народа на поли шкіл народних, середних і висших, займатися оснуванем руских шкіл і піддержувати справи вихованя публичного і домашного на основі матерного язика;
б) подавати членам поміч так моральну, як і матеріальну.
У Станиславові філія РПТ виникла 29 вересня 1899 року. Головним завданням об’єднання була допомога дітям з бідних сільських родин, що вчились у місті й не могли винаймати житло. До їхніх послуг були бурси – платні гуртожитки з харчуванням. На момент створення товариства у місті вже існувала українська бурса святого Миколая, однак керували нею москвофіли, що з ранку до вечора втлумачували дітям, ніби українці й росіяни – «адін нарот». На противагу ним РПТ у 1900-му відкрило свою бурсу, де учнів виховували у патріотичному ключі. Спершу заклад містився у зйомних приміщеннях, а з 1904 року переїхав у спеціально придбані будинки на Пелеша.
Одним із перших вихованців закладу став хлопець Дмитро Вітовський, який перебрався сюди з москвофільської бурси. Пізніше – один із головних організаторів Листопадового чину та творець Української Галицької Армії. Може, то він позує на поштівці?
У 1908 році в бурсі жили 63 хлопця, директором був Петро Будзинський, а префектами (вихователями) – студент права Стасинець і професор української гімназії Лев Гаванський. Про останнього залишив спогади гімназист Богдана Шарко: «Професор Гаванський був аматором пасічництва, вів курс пасічників для полонених австрійських старшин 1915 р. у Царицині в Росії. На емеритурі (пенсії – Авт.) побудував бойківську хату в митрополичих добрах біля Підлютого і там пасічникував. Зразу по війні був пов’язаний з УВО (Українська Військова Організація, предтеча ОУН – Авт.). У річницю Листопадового зриву Гаванський вшановував з нами мовчанкою пам’ять полеглих, а опісля, замість викладати, оповідав про бої за Львів. Ми слухали, мов зачаровані…».
Можливо, комусь стане цікаво – чому це українське товариство називалось руським? Справа у тому, що наприкінці ХІХ століття термін «українець» ще не був вживаним у Галичині й корінне населення іменувало себе русинами – від Київської Русі. Але часи помінялись і в 1912 році організація змінила назву на «Українське педагогічне товариство» (УПТ). Через 14 років вивіску знов поміняли, тепер воно стало «Рідною школою».
У 1932-му бурса на Пелеша припинила своє існування. Двоповерхову кам’яницю придбав 40-річний єврейський купець Безен. Разом з дружиною він мешкав у квартирі № 7, а решту здавав квартирантам. Сусідній будиночок мав інших господарів. Останній польський передвоєнний перепис зафіксував там дві єврейські родини, але власник хати підписався так нерозбірливо, що втратив шанс потрапити до історії.
