Першу частин щоденника отця Єремії читайте за посиланням.
Перед вступом російським військ до Станиславова друзі вмовляли ректора тутешньої семінарії Єремію Ломницького покинути місто. Однак той відповів: «Міг би я виїхати, і гроші на дорогу маю і, певно, виїхав би, якби не одно. Мушу опікуватись сестрами і боронити їх перед солдатами. Се мій обов’язок». Він залишився і ретельно занотував хроніку життя окупованого міста, пише Репортер.
Ворог наближається
28.07.1914. «Виповила (оголосила — Авт.) Австрія війну сербам».
31.07.2014. «Німці видали війну Росії. Від того щодень майже зачали держави одна другій виповідати війну. Так що зачало ся 12 війн, а пізніше дійшло до 20!».
03.08.1914. «Австрія виповила війну Росії».
19.08. «Зайняли козаки Гусятин, Чортків, Бучач».
20.08. «У нас неспокій, страх, паніка. Виїжджають, хто може, в гори».
23.08. «Вночі прибіг о. Мітрат (тодішній парох катедри о. Іван Гордієвський — Авт.), москалі зближают ся! Треба йти до Єпископа, щоби втікав… Пішлисьмо. Збудили о год. 2 ночі. Рано в понеділок Єпископ (тоді ним був Григорій Хомишин — Авт.) виїхав з о. Скоробогатим, котрий приїхав своїми кіньми, до Надвірної. Ми лишаємся!».
26.08. «Наші гонведи (так називали угорських солдат — Авт.) страшно побиті, втекли до Станиславова. Згинуло 60%. Від того дня велика паніка в місті — вже втікають всі, що можуть».
01.09. «Второк. Наші війська відмаршеровують до Калуша. Всі лазарети збираються на Угри (в Угорщину — Авт.).
В полуднє від’їхало скоро 5 капеланів військових, що у нас мешкали. Я ходив нині до військового суду відвідати о. Стефка Кунанця (арештованого з прочими кацапами-священиками, інтелігенцією і селянами — около 2000 осіб!). Дав єм йому кількадесять корон. Нині вивозять їх всіх до Терезієнштаду».
Тут Ломницький має на увазі москвофілів, які симпатизували ідеям тогочасного «рускава міра». На початку війни австрійці заарештували багатьох своїх ненадійних підданих та спровадили у концентраційні табори всередині країни.
02.09. «Утік староста з урядниками, дирекція і станція желізнична. В місті пусто. Сподіваються щохвилі москалів. Сестри і ми зрихтувалисьмо собі нічліг. Вони в своїй, а ми в своїй пивниці перед бомбардацієв.
Не скористалисьмо однак з того. Спокій прикрий. Наші люди вже в середу грабують желізничний магазин (склад — Авт.).
В середу полуднє підпалило наше військо магазини на Майзлях, висадили мости на Бистриці. Комендант Вітошинський виїхав. Магазини горат, люди беруть що можуть. Щастя, що не убивают».
03.09. «Четвер. Вже не тільки з передмість, але і з околишніх сіл люди з возами, жиди з фільварків розбирають збіжжя, риж, муку. Возять цілими фірами».
Нова влада – перезавантаження
І ось настав день, якого всі так боялись, — Станиславів зайняли росіяни. Ось як це відбувалось:
03.09. «О годині 2-й по полудні війшли козаки. Бурмістр Фідлер виїхав з білою фанов (прапором — Авт.) і віддав місто генералу Чайковському і підосавулу (у козачих військах це звання відповідало теперішньому капітанові — Авт.) Чекалову. Козаки спокійно поводяться. Людям позволяють рабувати магазини».
04.09. «Розбили магазини з одежею і позволяють людям всьо рабувати. Так ціла п’ятниця і субота».
Бачимо, що попервах росіяни не втручались у хаос, який панував у місті. Але потім взялися за наведення порядку.
05.09. «Оголошено плакатами приказ російський о зібрання влади міста і постановах на будуче, що до порядку».
06.09. «Вже зобов’язують закони російські. Тимчасовим комендантом міста є підосавул Чекалов, фігурантом (виконуючим обов’язки — Авт.) бургомістра є Фідлер, начальником поліції — Лукомський. Той їде під лад у всім, навіть пропонував Чекалову, щоби перемінити напис готелю «Австрія» на «Галич» або «Київ», но Чекалов сказав: «Если хочете, то подайте прошение». Губернатором є юрист Жемчалов».
До речі, «Австрію» потім таки перейменували, але назву обрали французьку — «Жорж».
08.09. «Нині вечером приїхав новий властивий губернатор. Тамтой був лиш тимчасовий; має завтра від’їхати. Відай мало розуміє по польські; називаєся Святскій».
Баба бабі казала…
Грабунки припинились, суттєвих руйнувань, окрім знищених мостів, не було. Однак бойові дії точилися неподалік і до Станиславова надходила суперечлива інформація.
09.09. «Від рана ходять ріжні пльоткі по місті: то від якогось жида з Отинії чи Черновець, то від якоїсь пані, то пана, то баби — що москалі утікають, бо йдуть нам на поміч румуни, навіть турки, а якісь баби казали, що татари. Одна виділа таких людей, що мають кільчики в носі, розмовляють як поросята, а бороди не мають. Сама їх виділа на власні очі жінка з Радчі і другим повідала. Навіть інтелігенція цілий день ходить заінтригована і надіється на наші війська з Тисьмениці або Надвірної».
10.09. «Такі самі, хоть вже не такі дивовижні вісті ходять про наше військо, що окружає москалів. Тільки все відай правди, що коло Надвірної веде ся боротьба межі нашими і їх патрулями, бо привезли кілька ранених наших і їх.
Погода стала прекрасна. Люди, зграбувавши магазини і гуральню Лібермана на Княгиніні (предок спиртзаводу — Авт.), тепер копають бараболю на лані Ромашкана, бо господаря немає, а козаки позволяють. Вся біднота зі Станиславова і ґазди з Крихівців і Опришівців носять бараболю вже три дні».
12.09. «Тих троха людей, відай не десята лиш часть, що лишилися в місті, ходють, вистоюють по вулицях і чекають, чи буде інакше? В магістраті комендант військовий козацький, а в готелі «Австрія» губернатор заряджають містом, видають час від часу відозви. Вчора оголосили візваніє до желізничної служби, щоби зголошувались (співпрацювати з окупаційною владою — Авт.). Інженер Шмідт іменований директором желізничних верстатів (паровозоремонтних майстерень — Авт.) і доручено йому, щоби до кількох днів пустив в рух желізницю».
Цікаво, що коли австрійці знов здобули Станиславів, солдати спалили будинок того Шмідта, який активно співпрацював з росіянами. Сам він утік, інакше б повісили.
Як запустити торгівлю?
Багато купців, а у Станиславові серед них переважали євреї, побоювались погромів, тому тримали крамниці зачиненими. Однак москалі швидко віднайшли дієвий рушій торгівлі.
12.09. «Передвчера розтрублював поліцай по ринку і вулицях цікаве оголошення. Кожен, хто буде противитись теперішнім розпорядженням, хто не отворить склепу (крамниці — Авт.), не схоче приймати або міняти російських грошей — дістане 25, або 50, або 100 нагайок. Перший удостоївся такої честі Зільбергеріз, який дістав 25 нагаїв і 24 години в’язниці. Другий — купець Герцог. Третій мав дістати аж 50 нагаїв пан Рубчак, теперішній посесор (орендар земельної ділянки — Авт.) на Майзлях».
Далі у своєму щоденнику отець Єремія відзначає цікаві деталі. Наприклад, що у колишній австрійській в’язниці «Діброва» москалі влаштували шпиталь для військовополонених.
«Вчора ходили з о. Мітратом до наших ранених жовнірів, поміщених в шпиталі на «Діброві». Є їх там понад 50 вояків і 5-6 офіцерів. Добре враження роблять наші вояки. Є, по рівній майже часті, русини, румуни, мадяри і двох чи трьох поляків. Роздав їм папіросів і цигар, а лиш один з Делятина, відай з Заріччя, коли ми вже виходили, каже: «Може би мені, отець, дали пару хусток?». Ранений в руку, тяжко в ногу і під живіт, жити, відай, не буде».
Попри війну, місто мало і свої розваги. Так, ректор Ломницький, разом із настоятелем катедри полюбляли перекинутись у карти з директором української гімназії професором Миколою Сабатом:
«Щовечора ходжу то сам, то з о. Мітратом, на преферанс до директора Сабата. Сабат програє по кілька корон — вчера 8 корон; дуже його то болить».
Далі буде.
Автор: Іван Бондарев
Comments are closed.