Найскладніше писати краєзнавчі статті напередодні Нового року. Їх узагалі нелегко писати, а до новорічної краєзнавчої рубрики ще й висуваються суворі вимоги – матеріал має бути ексклюзивним. Цього разу ми не зраджуємо традиції та пропонуємо «потаємні» поштівки із видами старого Станиславова з колекції Олега Гречаника.
До цього часу тих листівок ніхто не бачив. Звісно, крім самого колекціонера та кількох його колег. Для шанувальників історії рідного міста це буде справжній новорічний подарунок, пише Репортер.
Почнемо з вулиці Камінського, нині – Франка (№ 1). Листівок з її видами взагалі небагато, оскільки район вважався не «центровим». Хоча це зовсім не свідчить, що там не було гарних будинків. Наприклад, триповерхова кам’яниця Артура Пінелеса, яку бачимо ліворуч. Зверніть увагу на балкони. Схоже, господарю було ліньки бавитись із живими квітами й він «озеленив» фасад бутафорськими кактусами у вазах. Нині це кам’яниця № 25, ані кактусів, ані вазонів…
Далі стоїть хатинка адвоката Мелітона Бучинського (Франка, 27). Він відомий двома речами – дружбою з Іваном Франком та чудом вцілілим надгробком на зруйнованому старому цвинтарі.
На місці теперішнього природничо-математичного ліцею ще буйно ростуть дерева. Замикає панораму вулиці двоповерховий особняк. До недавнього часу там був офіс франківських комуністів.
Перенесемося ближче до центру, на вулицю Січових Стрільців. За Австрії вона називалася Собеського, і в цій статті фігуруватиме двічі. Фото № 2 ілюструє середню частину вулиці. В очі одразу кидається будинок із масивними колонами. Він був споруджений у середині ХІХ століття, а на початку наступного його купив такий собі Озіяш Єгер. Мине лише кілька років і новий власник кардинально перебудує кам’яницю, перетворивши її на триповерхівку. У такому вигляді вона дійшла до нас – Січових Стрільців, 16.
Через дорогу об’єкти взагалі непізнавані. Триповерхівку, що у глибині, спалили у часи Першої світової. А невеличкий будиночок поруч розвалили ще до війни – аби спорудити там велику кам’яницю, де колись був фотомагазин «Об’єктив», а зараз офіс «ПроКредит банку». Між іншим, ви помітили знайомі псевдокактуси на балконах? Схоже, вони були надзвичайно популярні в мешканців міста.
Кілька кроків – і ми на парному боці вулиці Собеського (№ 3). Головний «герой» цієї поштівки – помпезний будинок, що трохи нагадує головний корпус медуніверситету (колишньої дирекції залізниць). Цікаво, що збудували його у 1896-му – через два роки після дирекції. За даними краєзнавця Михайла Головатого, володів кам’яницею промисловець Озіяш Блюменфельд, який ще мав млин. На торцевій стіні видно фрагмент напису. Це реклама кав’ярні «Гранд», що містилась на першому поверсі. Тогочасні газети писали, що бувати тут – ознака хорошого тону.
Скоріш за все та реклама красувалася там до 1910 року, коли власники сусідньої кам’яниці розширили її ліве крило, забудувавши весь вільний простір.
А це ніби знов вулиця Собеського (№ 4). Чому «ніби»? Та тому, що це зовсім не Собеського! Австрійські друкарі часто допускалися помилок і підписували поштівки як заманеться. У цьому випадку маємо панораму вулиці Кілінського (Лепкого).
Її можна ідентифікувати за наріжною двоповерхівкою ліворуч. Її фасад, прикрашений восьмикутною зіркою, можна побачити і сьогодні на розі вулиць Лепкого та Академіка Гнатюка. Прямо проглядається щось велике – вокзал. Праворуч привертає увагу велика кам’яниця під черепицею із багатьма коминами. Багато хто з читачів буде здивований, довідавшись що це теперішній УБОЗ. Щоправда, сильно видозмінений. Цей будинок, за проектом архітектора Адольфа Каменобродського, звели у 1903 році для Крайової школи дерев’яного промислу. Фактично то було перше станиславівську ПТУ, де столярсько-різьбярську освіту здобували 65 хлопців. Пізніше споруду кілька разів розбудовували у висоту й довжину, через що вона нині мало нагадує дітище пана Адольфа.
Чого у станиславівський філокартії багато, так це видів вулиці Сапіжинської. У рейтингу «засвіченості» нинішня Незалежності впевнено займає перше місто. Втім, фото № 5 все одно цікаве. Наприклад, можна добре роздивитись, як виглядало праве крило готелю Камінського, пізніше лялькового театру, ще пізніше розібраного через аварійний стан. Тепер тут «Укрексімбанк». Та найцікавіше – у глибині. Через один будинок, у зелені дерев, ховається готель «Під трьома коронами». Через розвинену сексіндустрію станиславівці називали його «Під трьома цицьками». А ще далі біліє маленька кам’яничка, де була знаменита серед тутешніх пияків розливочна, або «пропінація». Її знесли при будівництві готелю «Уніон».
Якщо уважно придивитись, то можна побачити, як із розчиненого вікна готелю Камінського (другий поверх) виглядає пальмова гілка. А ще станиславівські пані ховаються від сонця за світлими парасольками. Раніше у моді були бліді обличчя – засмагу вважали ознакою села.
Поштівка № 6 називається «Вид загальний». На ній перехрестя сучасних вулиць Грушевського, Вітовського і Сотника Мартинця. Листівка не датована, втім можна встановити, коли зробили фото. Праворуч видно будову. Це зводять кам’яницю родини Горовіців, нині Грушевського, 1. На фасаді є дата – 1910 рік.
Навпроти стоїть довжелезна споруда, на другому поверху якого збирався кагал – орган єврейського самоврядування. Ця дільниця історично вважалася єврейською, оскільки на початку XVIII століття Потоцький примусово пересилив сюди юдеїв. Вони звели тут синагогу, дах якої проглядається за кагалом. У глибині кварталу – невеличкий скверик. Це залишки плацу Потоцького, який був знищений побудовою першої дирекції залізниць у 1894 році.
Автор: Іван Бондарев
