За Австрії гімназії та школи Станиславова випускали звіти. Там друкувалися списки вчителів, кількість викладених годин, найважливіші події закладу та успішність учнів. Ці звіти робили наприкінці кожного навчального року. Але у 1915 році цього не сталося. Причина поважна — Перша світова війна.
Пропонуємо увазі читачів трохи адаптований для газети звіт станиславівської вищої реальної школи за 1914-1916 роки. Про навчання там небагато — більше про війну.
Реальні пацани
Будинок на Незалежності, 19 нині займає стоматологічний факультет медуніверситету. Його збудували у 1871 році, невдовзі після «мармулядової» пожежі. Проектував будинок Владислав Мюльн — перший керівник міського архітектурного відділу та за сумісництвом начальник пожежної команди.
Вулиця Сапєжинська. Зліва — Станиславівська вища реальна школа
Того ж року до новобудови в’їхала реальна школа. В її назві зашифрована спрямованість закладу. Раніше школи та гімназії поділялись на реальні й класичні. У класичних наголос робили на вивченні мов, літератури, історії, філософії — тобто гуманітарних дисциплін. У реальних готували майбутніх інженерів, яким посилено викладали математику, креслення, хімію, фізику і т. п. Додам, що школа на вулиці Сапєжінській (Незалежності) була чоловічим закладом і навчання тривало сім класів.
Козаки йдуть
У Станиславові 1914 навчальний рік завершився 28 червня. Саме в цей день, у далекому Сараєво, вбили спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Фердинанда. Це стало формальним приводом для розв’язання війни, яку до 1939 року називали Великою. Провели мобілізацію, що зачепила багатьох учнів і викладачів школи. Дехто навіть вибився у начальники. Так, професора Пуделка призначили комендантом станції Делятин, а його колега Тишковський керував ешелонами у Надвірній.
Руїни в центрі Станиславова. По середмістю артилерія стріляла великим калібром
Новий навчальний рік вчасно розпочати не вдалося. Ще в серпні приміщення школи віддали під австрійський шпиталь, куди доставляли поранених з недалекого тепер фронту. Потім шпиталь евакуювали, а вчителям видали зарплату за вересень. Це був останній «привіт» австрійської влади — скоро на захід потягнулися колони цісарських військ. У місті залишилась лише поліція і загони міщанської самооборони. Цілий день Станиславів був фактично «нічиїм». Серед мешканців поширювалися панічні чутки про російських козаків, які грабують і плюндрують все, що бачать, і ґвалтують усе, що рухається.
Нарешті 3 вересня, перед полуднем, у місті з’явилися козачі патрулі. Незабаром вулиці заполонили колони російської кавалерії. Чутки про жорстокість москалів виявились дещо перебільшеними — обіцяних грабунків і ґвалтувань не було. Мешканці заспокоїлись, а найсміливіші наблизились до неприятельських вояків. За свою необережність відчайдухи поплатились конфіскацією цигарок і портсигарів.
Перше враження від козаків було незабутнім. Здавалося, що Станиславів захопила азійська орда. У баранячих шапках, на малих кониках, озброєні рушницями, кинджалами та нагайками, російські вершники ніби зійшли з історичних малюнків шкільних підручників.
Закрити до особливого розпорядження
Окупаційна влада поспішила заспокоїти мешканців Станиславова та закликала всіх повернутись до мирної праці. Незважаючи на мобілізацію, вчителів у реальній школі вистачало, тож дирекція вирішила розпочати новий навчальний рік. 1 жовтня за парти сіли 132 учні.
«Свято знань» тривало аж вісім днів. За наказом львівського генерал-губернатора графа Бобринського всі школи в окупованій частині Галіції зачинялися «до особого распоряжения». Коли воно вийде, ніхто не знав. Приміщення реальної школи опечатали, а невдовзі там розмістили військовий шпиталь. Першим ділом поранені пустили на розпалення печей шкільну бібліотеку та вчинили погром у кабінеті фізики. Директор просив шпитальну обслугу втрутитись, але отримав таку відверту відповідь, що почервонів і пішов. Пізніше він таки вмовив лікарів взяти під охорону залишки навчально-матеріальної бази.
Між тим викладачі залишилися без роботи. Їх викликали до комендатури, де взяли на облік. Чиновники дивувалися, що у маленькому Станиславові вчителів більше, ніж у середньостатистичній російській губернії. На тому все й скінчилося. Багато викладачів виїхали в села, де було легше прогодуватися, хтось перебивався випадковими заробітками, хтось продавав особисті речі на чорному ринку.
Школярі перенесли окупаційну кризу незрівнянно легше, ніж їхні наставники. Вони торгували на вулицях цигарками, запальничками, чаєм і газетами. Дехто найнявся у підручні до столярів, слюсарів і фермерів. Спритніші зайнялися фотографією, заробивши на цьому непогані гроші. А найбагатші наймали приватних вчителів і продовжували навчання на дому.
Наші повертаються
Ввечері, 19 лютого 1915 року, на околицях Станиславова зацокотіли кулемети — росіяни прикривали відхід своїх військ. Вночі мешканців міста розбудили вибухи. Це злетіли у повітря залізничні мости.
Ранком, під звуки тріумфального маршу, до Станиславова вступила австрійська кавалерія. За кіннотниками рухалися піхота та артилерія. Обивателі висипали на вулиці, визволителям влаштували овацію. Раптом на центральній площі міста вояки розвернули батарею та відкрили вогонь. Виявляється, вони стріляли по росіянах, які скупчилися за містом.
За ніч ситуація на фронті змінилася. Царській армії вдалось зачепитися на позиціях і розпочати артилерійську дуель. Спочатку снаряди літали високо над дахами, а потім загриміло у середмісті. Стріляли великим калібром. Кілька набоїв проломили стіни будинків і розірвались всередині, поклавши на місці цілі родини. Мешканці ховалися від обстрілу в пивницях. Хоч були й такі, що, пересиливши страх, вилізли на дахи та звідси спостерігали поле битви. Росіянам вдалося оточити місто. Проте відчайдушні контратаки австрійців розірвали кільце, і фронт став віддалятись у напрямку Галича. Втім, ненадовго.
Привіт з Кавказу
Отримавши підкріплення, москалі прорвали фронт. 4 березня Станиславів здався. Із криками та гиканням його вулицями промчали вершники у черкесках. То була Туземна Кавказька дивізія, яку називали Дикою. Чеченці, дагестанці, осетини нещадно грабували крамниці та лупцювали городян нагайками. Цілий тиждень тривали погроми. І тиждень мешканці ховалися по підвалах, згадуючи тогорічних козаків ледь не з ностальгією. Всіх чоловіків, хто виходив на вулицю, відправляли на риття окопів. Порядок настав лишень по приїзді до міста цивільної влади та поліції.
Запрацювала російська контррозвідка. Почались арешти активних симпатиків австрійської монархії. За політичні погляди вислали до Сибіру професора реальної школи Грицака. А в самій школі знову облаштували шпиталь.
Занепокоєні невдачами союзників германці перекинули на Східний фронт частину військ із Франції. Далі був так званий Горлицький прорив, і 8 червня 1915 року Станиславів відбили німці.
Перший раз у перший клас
Життя потрохи налагоджувалося. Повернулася влада, почали виходити газети, запрацювали пошта й залізниця.
У будинку реальної школи спочатку засідала призовна комісія. Колишні учні та викладачі поповнили ряди австрійської армії. Багато з них позаписувалось у польський легіон. Також були «популярними» частини, що дислокувались у Станиславові — 20 полк крайової оборони, 95 і 58 піхотні полки. Загалом до всіх цих частин записалося десь із півсотні представників школи. Втім, були й такі, хто пішов у січові стрільці. Їх лише двоє: кадет Володимир Заклинський і Володимир Волянський, «зайнятий при столярні».
Після мобілізації будинок повернули школі. Незважаючи на брак педагогів, 11 вересня розпочали навчальний рік. Довелося наздоганяти пропущене, тому планували вчитися до 31 липня 1916 року. Та через складну ситуацію на фронті всіх відправили на канікули вже 16 червня. Незабаром у друкарні Хованців вийшов звіт за навчальний рік. Вперше у ньому були подані списки призваних до війська учнів. Наведу прізвища, які виділені чорним.
Макс Фурман, загинув на італійському фронті.
Генріх Гумол, кадет при уланах, загинув.
Леопольд Хілярський, підпоручник 58 піхотного полку, відзначений срібною медаллю, загинув на італійському фронті у 1916 році.
Йозеф Єднорог, 1 полк 1 бригади 1 польського легіону, загинув під Раранчею.
Станіслав Лула, 1 полк 1 бригади 1 польського легіону, загинув під Горлицями.
P. S. У серпні 1916 року Станиславів знову зайняли російські війська.
Поштівки з колекції Зеновія Жеребецького
