Війна Статті

Навіщо вбивати своє? Як Олег Стецюк на Прикарпатті захищає від держави її ж майно

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Франківцю Олегу Стецюку 48 років. Кадровий офіцер, з армії звільнився у дев’яностих, займався сільськогосподарським бізнесом. З літа 2014 воював на Донбасі у складі 128 бригади. Під час виходу з Дебальцева отримав важке поранення. Потім були операції, лікування, реабілітація. У 2015 році його запросили очолити Івано-Франківську філію Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу».

Стецюк, каже, спершу захищав державу на сході, а тепер захищає від неї ж державне майно, пише Репортер. Бо філію хочуть знищити столичні чиновники.

Олег Стецюк новини Івано-Франківська

– Пане Олеже, навіщо Києву вбивати прибуткове підприємство?

– Та ми вже думали з колективом. Урожай забрати. Людей вигнати на вулицю. Гроші освоїти, не знаю куди. А на землю запустити контрагентів. Потім вони її, напевно, приватизують. Я нашу філію вже п’ять років захищаю. Але зараз у центральний офіс прийшла така команда, якщо нам ніхто не поможе, то відбитися не вийде.

– Ви вже до когось із влади звер­талися?

– До всіх. Я навіть у 2019 році з Порошенком бачився, пояснював ситуацію. У нього була зустріч з бізнесом Прикарпаття в університеті Короля Данила. А в нас тоді керівника в Києві взяли на хабарі, але він і далі працював. Я в Порошенка спитав, як таке може бути? Пообіцяв розібратися, але, напевно, не встиг.

– А яка саме команда зараз прийшла у центральний офіс?

– З 2015 року там помінялося десь 15 керівників. У червні 2021 прийшов черговий новий директор – Степан Красовський. Він спершу виграв конкурс на посаду, але контракт чомусь підписувати не став. Оголосили новий конкурс, він знову подався і знову виграв. Дивно. Але він нічого не вирішує й нічого вирішувати не хоче. Я неодноразово звертався з виробничих питань, отримав відписки. Їздив до Києва, намагався пояснювати, що нам треба працювати, треба пальне, засоби захисту рослин. І ми ж нічого не просимо, ми все можемо самі, треба лише дозвіл.

– Тобто, філія не може нічого робити без погодження?

– Так. У всіх керівників філій є доручення в межах 20 тис грн. Усе, що вище, треба погоджувати. В принципі, для контро­лю це правильно. І спершу в нас із цим проблем не було. Але потім усе змінилося. При другій зустрічі з Красовським я навіть почув, вибачте, щось на кшталт «мені до дупи той урожай, нічого я підписувати не буду». Тоді ми з колективом зверталися зі скаргою до Фонду Держмайна як до уповноваженого органу. Фонд відправив нашу скаргу до керівника, а той призначив службове розслідування – на цьому все і стало. Урожай ми зібрали самі.

Положення про філію, порядок договірної робити, облікова політика, виробнича програма, колективний договір – це все нині нікому не потрібно. Підприємство просто доводять до банкрутства.

– А в інших філіях яка ситуація?

– Раніше філії були в усіх областях, то десь 25, і кожна працювала самостійно. Нині, крім нас, «жива» ще хіба станція Андрушівка на Волині (у філію входить кілька станцій). У Донецькій області колектив може обробляти десь 100 га, але їм не дозволили. Усі інші вже не працюють. І цілий рік у всього підприємства заблоковані рахунки.

Коли мене у 2015 році у Києві приймали на роботу, то сказали: «Ви засіваєте, збираєте, сплачуєте гроші у головний офіс, виплачуєте людям зарплату, а ті кошти, що лишаються, пускаєте собі на розвиток». Ніби нормальна державницька позиція, тож я вирішив, що мені цікаво за таке взятися. Половина земель у нас тоді перебувала у запущеному стані, пару місяців боргували зарплату, не було обігових коштів. Але ми справились і в результаті показали прибуток. А потім почали відбуватися дивні речі.

– Які саме?

– Думаю, комусь заважало, що державне підприємство, яке має 15 000 га землі по всій Україні, нормально працює та чемно платить податки. Почали міняти керівників у центральному офісі. Напевно, перед ними ставили якісь задачі. І взялися підприємство потрохи знищувати. Виглядало це так: філія продукцію виростила, Київ її забрав, продав, гроші на філію не повернулись, тож далі вона працювати не може – все.

– Це було по всіх філіях?

– Так. Поступово кожен керівник центрального офісу вчиняв таке з черговою філією. У 2018 році, коли я відчув, що в нас теж просто хочуть забрати гроші, ми за держпрограмою купили за 400 тис грн зернову сівалку. Держава ще компенсувала 25 %. А мене за таку ініціативу звільнили. То були наші зароблені гроші! Ми тоді їздили до Києва з акцією, мене відновили. А нині вже зовсім край.

Минулоріч ми перерахували до Києва близько 3 млн грн. Ще є продукції десь на 7 млн. Фактично кожен з працівників філії приніс державі мільйон чистого прибутку. Але Києву, напевно, цікавіше забрати гроші, а землю віддати комусь іншому. Недавно приїжджали десь вісім людей на двох автомобілях, оглядали поля.

– Хто приїжджав?

– Новий комерційний директор із Києва і з ним ще якісь люди. Приїхали без попередження. Ще виставили претензії, мовляв, навіщо ми посіяли озимі культури, хто дозволив? А це наша звичайна робота, ми завжди так робимо. Озимий ріпак, озима пшениця. Сіємо ще ярий ячмінь, сою, раніше сіяли жито, гречку. Одного року навіть виростили два врожаї…

Ну, вони подивились та й поїхали. А потім телефонують мені з Калуша, що на наші поля хтось заїхав трактором і вже оре. Я поїхав, викликав поліцію. Але то були три звичайні працівники з якогось чернівецького підприємства, вони нічого не знають.

– Вони хоч сказали, хто їх прислав?

– Потім мені по вайберу скинули папери. Виявилось, що Київ без нас уклав договір на обробіток землі. Я здивувався, подзвонив у центральний офіс. Мене викликали до Києва і там сказали, що нас усіх переводять на 0,25 ставки, урожай забирають, а з нового року на наших землях працюватимуть контрагенти. Хто буде триматися на роботі на 0,25 ставки?

– Так, виглядає на видавлювання. Землі у вас багато?

– У Калуші 108 га, у Тлумачі – 240. Дев’ять працівників, які можуть лишитися не тільки без роботи, а й без паїв. У нас ще є урожай, 400 тонн. Ми можемо заплатити зарплату, розрахуватися з контрагентами і працювати далі. Але нам не дозволяють. Їх не цікавить підприємство, їх цікавить земля. І якщо в нас це 350 га, то, наприклад, у східних, південних областях – по 1,5-2 тис га, розумієте?

– Може, дивне питання, але ви не пробували відокремитись від Києва?

– Звісно! Ми робили й колективне звернення до Тлумацької громади. Там ще вивчають питання. Але це державна власність, і хтось поклав на неї око.

Може, це смішно звучить, захищати державне від держави, але я вже не знаю, куди стукати. Президент, прем’єр, голова ВР – має ж бути в Україні хтось, кому не байдуже!

Автор: Андрій Філіппський
Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.