У попередній колонці я почав тему видатків на освіту, зокрема вищу. Зараз для цього властивий час – ось-ось почнеться вступна кампанія до університетів, шкіл і садочків.
Враховуючи різні чинники, люди обирають або платну, або так звану безкоштовну освіту. Нагадаю, що безкоштовної немає в принципі – ми всі за це платимо, головним чином через податки. Навіть якщо хтось думає, що він надзвичайно незалежний від держави, бо всі свої доходи отримує «в тіні» готівкою, то він також фінансує освіту. Всюди, де є сплата податку на додану вартість (ПДВ), частинка цього податку спрямовується саме на освіту. А ПДВ ми платимо з кожної поїздки у транспорті, з кожної купівлі в магазині тощо. ПДВ є одним із найбільших джерел наповнення державного бюджету в Україні. А за даними Мінфіну, в поточному 2021 році понад 12 % (169,3 млрд) усіх бюджетних видатків спрямовується саме на фінансування освіти, пише Максим Карпаш для Репортер.
Понад 12 % з держбюджету на освіту – це мало чи багато? Легше зрозуміти, порівнявши видатки на інші сфери. Обслуговування державного боргу – 11,9 %, оборона – 8,9 %, охорона здоров’я – 12 %, соціальний захист і забезпечення – 23,6 %, судова система – 1,4 %.
Отже, система освіти на рівні держави коштує нам дорожче, ніж оборона (країни, яка восьмий рік воює) і трохи перевищує наше боргове навантаження – виплати кредитів і відсотків за ними. Іншими словами, великі гроші.
Читайте також: Максим Карпаш: Дорога безкоштовна вища освіта
Якщо порівняти видатки України у частках внутрішнього валового продукту (ВВП), то за даними Світового банку у 2017 році ми витрачали на освіту в межах 5-6 % ВВП. І це вище, ніж в середньому в ЄС – 4,7 %, а також у багатьох країнах з розвиненою системою освіти. Виходить, ми ще й забагато витрачаємо?
Дійсно, за рядом експертних оцінок, так воно і є. Особливо якщо врахувати реальний стан більшості закладів освіти й результати їхньої діяльності. На рівень оснащення більшості шкіл, садочків, вишів без сліз дивитись неможливо. А якщо подивитись на результативність – стає ще сумніше.
Результати міжнародного тестування PISA українських школярів у 2018 році не тішать. Наші 15-річні учні показали нижчий рівень у читанні, математиці та загальнонаукових знаннях порівняно з їхніми однолітками із країн Організації економічного співробітництва та розвитку – об’єднання найрозвинутіших держав. Тільки вісім українських університетів увійшли до міжнародного рейтингу QS World, а до Шанхайського рейтингу досі не входить жоден.
До теми: Максим Карпаш: Такий далекий близький водень
Звісно, цей відверто низький рівень освіти не з’явився на порожньому місці – він родом з того ж СРСР, де безкоштовна і найкраща у світі освіта була просто міфом.
Очевидно, що такий дисбаланс між витратами на освіту та її результатами прямо вказує на неефективність використання грошей. Втім, неефективність тут ще поєднується з надзвичайною неоднорідністю – поруч із вкрай поганими закладами є дуже хороші. Навіть в одному закладі можуть співіснувати різні за рівнем освітні програми, вчителі, класні керівники тощо.
Завдання держави у цій сфері – «відрізати» від коштів неефективні та стимулювати високого рівня заклади. А нам було б добре це якось проконтролювати.
Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Comments are closed.