Газета Погляд

Максим Карпаш: Видатні видатки на освіту

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
У попередній колонці я почав тему видатків на освіту, зокрема вищу. Зараз для цього властивий час – ось-ось почнеться вступна кампанія до університетів, шкіл і садочків.

Враховуючи різні чинники, люди обирають або платну, або так звану безкоштовну освіту. Нагадаю, що безкоштовної немає в принципі – ми всі за це платимо, голов­ним чином через податки. Навіть якщо хтось думає, що він надзвичайно незалежний від держави, бо всі свої доходи отримує «в тіні» готівкою, то він також фінансує освіту. Всюди, де є сплата податку на додану вартість (ПДВ), частинка цього податку спрямовується саме на освіту. А ПДВ ми платимо з кожної поїздки у транспорті, з кожної купівлі в магазині тощо. ПДВ є одним із найбільших джерел наповнення державного бюджету в Україні. А за даними Мінфіну, в поточному 2021 році понад 12 % (169,3 млрд) усіх бюджетних видатків спрямовується саме на фінансування освіти, пише Максим Карпаш для Репортер.

Понад 12 % з держбюджету на освіту – це мало чи багато? Легше зрозуміти, порівнявши видатки на інші сфери. Обслуговування державного боргу – 11,9 %, оборона – 8,9 %, охорона здоров’я – 12 %, соціальний захист і забезпечення – 23,6 %, судова система – 1,4 %.

Отже, система освіти на рівні держави коштує нам дорожче, ніж оборона (країни, яка восьмий рік воює) і трохи перевищує наше боргове навантаження – виплати кредитів і відсотків за ними. Іншими словами, великі гроші.

Читайте також: Максим Карпаш: Дорога безкоштовна вища освіта

Якщо порівняти видатки України у частках внутрішнього валового продукту (ВВП), то за даними Світового банку у 2017 році ми витрачали на освіту в межах 5-6 % ВВП. І це вище, ніж в середньому в ЄС – 4,7 %, а також у багатьох країнах з розвиненою системою освіти. Виходить, ми ще й забагато витрачаємо?

Дійсно, за рядом експертних оцінок, так воно і є. Особливо якщо врахувати реальний стан більшості закладів освіти й результати їхньої діяльності. На рівень оснащення більшості шкіл, садочків, вишів без сліз дивитись неможливо. А якщо подивитись на результативність – стає ще сумніше.

Результати міжнародного тестування PISA українських школярів у 2018 році не тішать. Наші 15-річні учні показали нижчий рівень у читанні, математиці та загальнонаукових знаннях порівняно з їхніми однолітками із країн Організації економічного співробітництва та розвитку – об’єднання найрозвинутіших держав. Тільки вісім українських університетів увійшли до міжнародного рейтингу QS World, а до Шанхайського рейтингу досі не входить жоден.

До теми: Максим Карпаш: Такий далекий близький водень

Звісно, цей відверто низький рівень освіти не з’явився на порожньому місці – він родом з того ж СРСР, де безкоштовна і найкраща у світі освіта була просто міфом.

Очевидно, що такий дисбаланс між вит­ратами на освіту та її результатами прямо вказує на неефективність використання грошей. Втім, неефективність тут ще поєднується з надзвичайною неоднорідністю – поруч із вкрай поганими закладами є дуже хороші. Навіть в одному закладі можуть співіснувати різні за рівнем освітні програми, вчителі, класні керівники тощо.

Завдання держави у цій сфері – «відрізати» від коштів неефективні та стимулювати високого рівня заклади. А нам було б добре це якось проконтролювати.

Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні