Під час свят виношував ідею про колонку на тему коляди, адже цьогоріч до нас додому прийшла рекордна кількість колядників за останні кілька років, і вони виявились дуже цікавими.
Середній вік – 12-13 років. Вони дотримувалися усіх вимог карантину. Одна групка на додачу віншувала ще й англійською, це дуже класно, бо якщо традиція змінюється, то це означає, що вона жива.
Хотів поділилися думкою, що ці діти у 2014 році були ще геть малими, тож їхня участь у нинішній коляді вказує на здоровий тренд у суспільстві, школах і родинах. А через кілька років вони стануть виборцями…
Та реальність змусила згадати про сумніші речі – локдаун і тарифи. Обидві теми про злочин уряду проти своїх громадян, тобто, напівпровідникову комунікацію. Напівпровідникову – бо видають повідомлення чи рішення, зворотний зв’язок не збирають, а наступними рішеннями лише погіршують ситуацію.
Читайте також: Максим Карпаш: Два свята
Наприклад, локдаун у січні 2021 – на фоні офіційних низьких показників захворюваності уряд вводить обмеження (освіта, торгівля певними групами товарів і багато чого іншого) та послаблення («Буковель», масові заходи де-факто проводяться). Детального притомного пояснення, хто і що може чи не може робити, ми не отримали досі.
Тарифи на газ – це взагалі як старий пісенний фестиваль у радянські часи: уже всім усе набридло, але що робити? Загалом є лише три варіанти зменшити витрати на комірне: 1) кричати про тарифний геноцид і вимагати дешевше, 2) утеплятись, економити, переходити на відновні джерела енергії та вчитись жити у ринкових умовах, 3) максимально скрутити опалення й мерзнути. Останній варіант – не варіант, особливо в часи пандемії. Другий – складний і тривалий, який потребує серії продуманих рішень, достатньої кількості компетентних управлінців, підтримки західних партнерів, тривалої роботи щодо залучення іноземних компаній на український ринок енергоносіїв і ще багато чого.
Натомість, перший шлях виглядає легким і звичним, але тут є аж три неприємні моменти. По-перше, ніколи раніше уряд і президент не виступали разом з популістами, антиукраїнськими силами та просто божевільними у такому масштабі. По-друге, «прийнятних» цін для споживача просто нема – люди завжди хочуть усе задурно. А це означає, що потім вони самі заплатять за все своїми податками, відсутністю доріг, освіти, медицини – список нескінченний.
Читайте також: Максим Карпаш: Рік викликів і цінностей
По-третє, щойно ми повернемось до державного регулювання цін на енергоносії, то матимемо або їх дефіцит, або ще більшу діру в бюджеті – ціну все одно треба буде заплатити. Плюс негативна реакція західних партнерів і міжнародних фінансових інституцій про відкат у реформах в енергетичному секторі. А це вже дуже серйозно і може загрожувати найгіршими наслідками для тих, хто ходив цього року колядувати.
Comments are closed.