Ще студентами ми всі чекали Дня міста. Причини зрозумілі – це вже перші по-справжньому теплі дні, концерт на озері якоїсь зірки (я от досі пам’ятаю Скрябіна), радість і гордість бути частиною такого гарного міста. І так було до цього року – свято обростало традиціями, серед яких дуже гарно виглядала ковальська.
Днями франківці вітали одне одного у тихий спосіб, головним чином безконтактно, цілком у дусі часу. Не чути концертів, не видно гостей і делегацій, усе онлайн. І ми ніби далі спимо, у цьому карантинному сні, пише Максим Карпаш у Репортері.
Я мав нагоду трохи подорожувати світом, жити у різних країнах, спостерігати за людьми й життям міст. І природньо завжди порівнював ці міста з рідним – банально оцінював, чи хотів би залишитися тут надовго. Франківськ і досі здебільшого перемагає. У моєму персональному рейтингу Станіслав поступається лише німецькому Берліну та іспанській Гранаді.
Раніше, коли іноземні гості питали мене, яким є Франківськ та чим він живе, то я не встигав описати усе. Потім знайшов відповідь – і для себе, і для них. Наше місто – студентське. Без студентів Івано-Франківськ буде зовсім не таким, яким ми його знаємо. Саме студенти є рушіями міської господарки, інфраструктури, соціальної та культурної сфери. Три національні університети разом є найбільшими платниками податків у місті – це десятки мільйонів гривень. А ще є приватні виші, а ще студенти орендують квартири, ходять у магазини та кафе – це значна частка міського бюджету. В середньому на проживання студент щомісяця витрачає близько 2500 грн.
Один із попередніх франківських мерів казав щось на кшталт: «Аби місту добре жилося, нам треба 60 тисяч студентів». Зараз, до речі, їх є приблизно 40 тисяч. Але тенденція останніх років не дає підстав стверджувати, що далі буде більше. А от підстав для зменшення кількості студентів є багато, я знаю, бо сам представник цього цеху. Та це не відміняє потреби у підтримці місцевих університетів, інколи навіть словом. І тут мова не про «похвалити».
Перш за все, подумайте, чому б не розглянути варіант вступу до місцевого вишу. Вивчіть сайт, поспілкуйтеся з викладачами, розпитайте про можливості працевлаштування після навчання. Розпитайте про випускників, скільки бізнесів вони заснували, які посади й де займають. Підіть подивіться на аудиторії, лабораторії, туалети й бібліотеки – це не займе багато часу. Ставтеся до вищої освіти як до послуги, бо вона і є – послуга.
Уявіть, що вибираєте, на чому полетите у космос – незвідане та фантастичне майбутнє після завершення вишу. Адже університети готують випускників не для першої, а для п’ятої чи шостої роботи в їхньому житті. Будьте вимогливими, чесними та відкритими – інших способів посилити якість освіти практично не існує. На запит споживачів університети будуть змінюватись, покращуватись, приваблювати студентів з інших міст та країн. А це, у свою чергу, додасть грошей у місцеву економіку, різноманіття в культурне й соціальне життя – місто цвістиме для нас та нащадків.
І сподіваюся, наступного року святкування Дня міста знову буде у травні, тож ми бачитимемо одне одного наживо.
Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Comments are closed.