На Коломийщині відновлюють руханку, яку там ще з сотню років тому започаткував син Івана Франка — Петро. Це трихвилинна гімнастика, специфічний танець, який діти виконують під музику. Вправи добре впливають на організм та зміцнюють імунітет. Її свого часу навіть робили вояки УПА.
Підручник з Франкової руханки віднайшов і нині намагається її відродити Василь Козак. Він є президентом фізкультурно-спортивного товариства «ДІР Академія», яке діє в Коломиї вже чотири роки. Товариство пропагує здоровий спосіб життя і займається дослідженням історії Галичини.
Пан Василь і сам розробив спеціальну методику вправ, над якими працював понад 35 років. Написав ціле дослідженні, хотів запатентувати. Пригадує, що взимку 2012 року поїхав до Києва, бо треба було зібрати список літератури зі схожих робіт. Був впевнений, що перший. Але натрапив у каталозі на книжку «Шведська руханка», яку видали в Коломиї у 1922 році. Автор — Франко П.
«Думаю, що за швед такий у Коломиї?! — сміється Василь. — Розгорнув книжку — то було відкриття! Те над чим працював, створили ще сотню років тому і то був Петро Франко, син Івана».
У Коломиї Петро Франко вчителював з 1922-го до 1930 року й викладав цю руханку у гімназії. Вона була 18 дисципліною у табелі. Петро розробив унікальний комплекс вправ. За основу взяв шведські методи викладання та адаптував їх до українських традицій. Також Петро Франко відомий тим, що був одним із засновників Пласту та творців української військової авіації.
«Це була руханка під музичний супровід. Люди займалися під звуки патефону, в який ставили платівку з народними мелодіями, — розповідає Василь Козак. — Руханка була така проста й доступна, що займалися нею масово. Майже 90 тисяч людей у навколишніх селах. Це як танець із невеликими фізичними навантаженнями, мінімальними. Вона цікава, рух поділений настільки зручно, що її можна виконувати без зупинки. Вправи покращують кровообіг, нормалізують серцебиття, піднімають рівень гемоглобіну, реабілітують хребет. Це парадокс, бо ефект тої руханки — як від ушу».
Далі пан Василь через товариша знайшов жінку — Лідію Біль (з роду Левицьких), старша сестра якої Марія Левицька викладала разом із Франком у гімназії. А дідом сестер Левицьких був Теофіль Кисилевський, до якого часто приїздив Іван Франко та інші визначні діячі.
За словами Василя Козака, пані Ліда мала тоді 10 років, не знала методики викладання, але пригадувала, як це робили сестри. За цими живими розповідями Козак і готує передмову до майбутнього перевидання «Шведської руханки» Петра Франка. Він кілька місяців приходив до пані Ліди й записував на відео її свідчення. Цієї весни, на 95-му році життя жінка померла.
«Старенька пригадувала, що було два свята на рік, а деколи й чотири, коли молодь з навколишніх сіл збиралась на стадіоні. Святково вбрані, під музику, синхронно виконували цю руханку, — каже Василь Козак. — Ви би бачили очі тої бабусі, коли вона побачила Франкову книжку. Вона її впізнала через 85 років! Була здивована, бо ті книжки конфісковували та нищили».
За словами Василя Козака, майбутнє перевидання руханки — це реконструкція знищеної та забутої історії Коломиї. Хоча, впевнений чоловік, що Франкова методика насправді нікуди й не зникала. Її просто перейменували у виробничу гімнастику, яку робили пор всьому СРСР. А насправді її розробив Франко — у Коломиї.
«У тій виробничій гімнастиці я знайшов аналогічні вправи із книжки Франка, просто відбулася заміна термінології», — говорить пан Василь.
Також чоловік стверджує, що за часів вчителювання Франка у Коломиї було чимало руханкових товариств. Усі, хто там вчився, згодом пішли в підпілля — в ОУН.
«Вони перемагали не зброєю, бо спершу її у них не було, — зазначає пан Василь. — Два роки НКВД програвало їм війну. Бо це були витривалі хлопці».
Зараз дослідник мріє, аби Франкову руханку робили у всіх українських школах. А нині її вже кілька років роблять у школі села Шепарівці, неподалік Коломиї. Учні виконують її щодня — з першого по сьомий клас. Злагоджено та органічно повторюють послідовні рухи під гуцульські мотиви.
За словами директора школи Ігора Павлюка, такі вправи позитивно впливають на витривалість і на дисципліну. Їхні діти добре вчаться, не хворіють, а ще завжди є призерами спортивних змагань районного чи обласного рівня.
«Кажуть, треба гризти граніт науки, то треба мати здоров’я гризти його, — сміється директор. — Ми робимо все, аби наші діти його мали».
Крім щоденних занять, раз на тиждень у школі влаштовують загальну годину здоров’я. Тоді вся школа, вчителі виходять і роблять цю руханку.
Comments are closed.