У міжвоєнному Станиславові було понад 40 синагог. Це пояснювалось тим, що майже половину населення міста становили євреї. В їхніх руках перебувала левова частка малого й середнього бізнесу.
Крамнички, перукарні, кав’ярні, нотаріальні контори належали євреям, пише «Репортер».
Більше того: горілку робили на фабриці Лібермана, шкіру – на фабриці Маргошеса, вату – на фабриці Мендельсона, цеглу виготовляли підприємства Урмана та Касвінера, будинки зводили компанії Вайнгартена і Фойєрмана.
У політиці євреї теж не пасли задніх. Хоча за Другої Речі Посполитої бургомістрами та президентами міста були поляки, але серед депутатів міської ради юдеїв не бракувало.
Фактично Станиславів можна було вважати єврейським містом. Юдеї любили повторювати приказку: «Ваші вулиці, наші кам’яниці». Це означало, що вулиці називали на честь польських генералів, політиків, письменників, але стояли на них єврейські будинки. І дійсно, за офіційними переписами населення, близько 70 % міської забудови перебувало у власності «громадян віри Мойсеївої».
На жаль, ця приказка швидко втратила актуальність. Після осені 1939 року совіти націоналізували всю міську нерухомість, а потім німці вбили більшість її власників.
