Цього разу «Репортер» відзначає незламну бабусю з Верховини – Анастасію Чупрінчук. 27 вересня її виповнилося 99 (!) років. Аби привітати пані Анастасію з поважною датою, звідусіль з’їхалася чи не вся її велика родина.
А нажила бабуся четверо дітей і 55 онуків та правнуків.
У день народження бабусю привітала районна влада, вручили медаль «За заслуги перед Верховинщиною».
Попри поважний вік, пані Анастасія почувається добре, любить гостей, любить розповідати про своє життя, бо ж має що розповісти.
Народилася вона у селі Рівня. З 1941 року пішла зв’язковою у підпілля – слідом за чоловіком Петром Жикаляком. Молодого вчителя з Красноїлля після навчання у Львові відправили до Рівні викладати у вечірній школі. Серед учениць була й Настя. Покохали одне одного, побралися та майже одразу опинилися у підпіллі.
Анастасія мала псевдо «Ромашка», бо дуже любила квіти, як любить їх і нині.
«Вона з Рівні носила нашим упівцям їсти, посилки й листи – аж на Попіван, – розповідає онука Ольга Соломійчук. – Ходила ночами, а це дуже й дуже далеко. Ми досі чудуємося, як їй це вдавалось. Вночі й прибігала, бо в хаті були маленькі діти. Моїй мамі тоді було два рочки, а тітці – рік. Вона поверталася годувати їх грудьми. Деколи дітей їй навіть підносили, аби ближче».
Згодом криївку під Попіваном хтось із своїх здав енкаведистам. Набігло їх уночі, кого вбили, а кого заарештували. Анастасію поранили. Її чоловіка застрелили. Його та ще одного партизана прив’язали до коня й так спускали з гори у Верховину, а вона йшла позаду й на те все дивилася.
Її засудили на десять років таборів у Сибіру. Доньок вдома виховувала її старенька мати.
Ольга Соломійчук переповідає спогади бабусі: коли її засилали, то дітей вивели на стежку, каже, такі маленькі клубочки, аби вона на них лиш глянула.
Родині спалили й усю господарку. «Вона походить зі Шкрібляків, – розказує онука. – Прадід Микола мав полонини на Попівані, хати, млин у селі. Вони були ґаздами. Коли все знищили, родина перебралася далеко в гори – у хатинку, де вночі замерзала вода».
Анастасія вижила і в Сибіру, повернулася, знову зустріла кохання та почала будувати нове життя. З другим чоловіком вони народили ще двох дітей.
«Вона нас маленьких садила і те все розказувала, – посміхається у слухавку пані Оля. – Дуже любила свого Петруська. Зараз вже так інколи забувається і другого чоловіка майже не пам’ятає, але не Петра».
Повстанці, Сибір та вінок на могилі. Баба Віся з Джурова пам’ятає усе (ФОТО)
Бабуся й нині почувається добре. Постійно молиться, постить. Молиться за своїх дітей, за Україну, аби вона була вільною та ніхто її знову не захопив.
До речі, у пані Анастасії часто бувають і ветерани війни на Донбасі.
«Наша родина займається реабілітацією, приймаємо бійців на відпочинок, – розповідає онука. – Вона з ними говорить про ту війну, а вони їй про цю розказують. Така вона у нас – україночка. Її в селі так і називають. Це людина, яка дійсно любить Бога і Україну. І це основне, що про неї можна сказати».
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.