У Франківську цілком серйозно взялися за ідею встановити на стометрівці пам’ятник відомому живописцю, шістдесятнику Опанасу Заливасі. Міський голова Руслан Марцінків на одній із сесій навіть заявив, що було б добре, якби Заливаха там був зображений на велосипеді, мовляв, той часто так їздив. Наприкінці жовтня вже й стартував конкурс на кращий проект. Але от сім’я майстра – категорично проти.
До теми. У Франківську вирішили, який пам’ятник поставлять Опанасу Заливасі.
Брак журі
Рішення виконкому про проведення конкурсу було прийняте ще у червні цього року. Департаменту архітектури доручили розробити умови конкурсу та організувати його. На липневій сесії міськради депутати проголосували за те, аби відкрити спеціальний рахунок на кошти для пам’ятника, аби до цієї справи могли долучитися всі охочі франківці.
Вже 10 жовтня департамент оголосив про проведення самого конкурсу. Він мав відбутися 26 жовтня, конкурсанти зі своїми проектами прийшли, але членів журі забракло.
«Конкурс буде легітимним тоді, коли присутні 2 / 3 складу журі, а прийшло лиш 5 із 13, – пояснює начальник відділу дизайну архітектурного середовища та благоустрою Світлана Лосюк. – Тож автори роботи продемонстрували, але їм не давали ніякої оцінки, просто ознайомили мешканців, що такі пропозиції є».
Наступна дата конкурсу – 9 листопада (номер якраз піде до друку – Авт.), зараз маємо шість робіт і ще один автор хоче долучитися до конкурсу. І всі мають надію, що журі таки збереться. До речі, у його складі міський голова, профільний заступник, секретар ради й доволі відомі у місті митці. Нікого з рідних Заливахи у тому переліку нема.
Тепер щодо самого пам’ятника. Як каже Світлана Лосюк, він має бути на стометрівці, але до точного місця умови конкурсу його не прив’язують.
«Це вся пішохідна зона від Вічевого майдану до перехрестя Січових Стрільців, – каже вона. – Департамент спеціально дав митцям більше свободи для творчості і ми вже маємо доволі цікаві рішення».
І звісно, для переможців передбачені грошові винагороди: 5 тис грн, 3 тис і 2 тис відповідно за місця з першого по третє. У скільки ж сам пам’ятник може обійтися місту – про це можна буде сказати лиш тоді, коли стане відомим проект-переможець.
Якось не годиться
«Пам’ятник на сотці – ми всі проти, я кажу за себе і дітей. Того не потрібно абсолютно, – каже дружина Опанаса Заливахи, пані Дарина. – Я навіть не те що висловлюю свою думку, я висловлюю думку Панаса, він того дуже не любив. Він ставився до тих пам’ятників дуже скептично, мав своє бачення, більш європейське…».
Пані Дарина каже, от за що були б вдячні місцевій владі, якби та помогла облагородити могилу художника в Дем’яновому Лазу. Там зараз стоїть простий березовий хрест, на щось більше їм бракує коштів. Вони й там якогось монументального пам’ятника не хочуть, стало б і добротного хреста на кшталт козацького.
«От впорядкувати гарно його могилу, то так, а пам’ятник в центрі – ми проти, – говорить вона. – Хтось навіть казав, що з ровером. Ну, їздив він на ровері, але ж це був інтелектуал, людина широких поглядів… Так, він був демократичним, людським, але ставити на ровері, то якось не годиться. Він же ж не Шурік якийсь. Якщо ми маємо право сказати своє слово – то ми проти».
Ще пані Дарина додає, родина почуває великий жаль, що понищили речі, які робив Панас, от взяти хоча б кафе «Медівня», «там були такі харизматичні дідугани, то все знищене». Пригадує, як ще за життя чоловіка було якесь свято і вони сиділи з друзями в кафе, і офіціантка в розмові зачепила, що демонтують кафе на Дадугіна (теперішня Коновальця), то «Заливасі аж губи повело, бо він любив те все і робіт мав багато. По області багато чого його є, бо не секрет, нам було важко жити, і як була якась халтурка, то Панас завжди брався».
Жінка повторює раз за разом – болить їм, що той спадок не цінується і не зберігається, а пам’ятник – не треба.
Небесна сотня, Папа, Мельник…
У переліку пам’ятників, які чекає Франківськ, Заливаха далеко не єдиний. І як показує практика, те чекання може бути доволі тривалим.
«Стіна пам’яті «Небесної сотні» – за задумом цей пам’ятник має бути на стіні адмінбудинку, там, де вже майже два роки висять портери загиблих на Майдані. Конкурс на цей пам’ятник був проведений у 2015 році, і вже у червні визначили переможця. Це проект Володимира та Юлії Семківих – стіна із силуетів у людський ріст, а позаду них, на рівні облич, плита з полірованої сталі, яка виконує роль дзеркала. Кожен, хто підійде до меморіалу, може бачити у силуетах своє обличчя. А зверху промовистий напис – «Тим, що віддали своє життя за ту гідність, з якою можеш дивитися собі в очі».
Що маємо зараз? Як каже Світлана Лосюк, після конкурсу сесія виділила кошти на департамент, він був розпорядником, а самі роботи поділили на вісім етапів. Станом на 26 жовтня сім етапів виконані і прийняті департаментом. Простіше кажучи, сам пам’ятник уже готовий. Справа стала на монтажі. А за це уже відповідальне КП обласної ради з експлуатації майна. Керівник КП Віталій Костишин пояснює: ніхто з наших, франківських, підрядників не хоче братися за цю роботу.
«Воно важко. Аби ту стелу прикріпити до стіни, треба прикріпити нормальну плитку, і ми шукаємо підрядчиків, які це зроблять, – каже Костишин. – Будівельні організації, які приходять, хочуть повністю знімати цю стіну і ставити нову плитку, то виходить дорожче, ніж весь пам’ятник… Якщо знімати нижню плитку, бояться, що верхня впаде, бо вона стоїть там 25-30 років і ніхто не знає, як її ставили… Ми займаємося, зараз теоретично уже знайшли підрядника, який візьметься».
Якщо «Стіна» хоч і з проблемами, але просувається до реалізації, то з пам’ятником Івану Павлу ІІ все дуже сумно. Конкурс на нього провели ще у 2014-му, коли й на пам’ятник митрополиту Шептицькому. Переміг тоді проект скульптора Данила Книшука та архітектора Володимира Мартинюка. Сам пам’ятник мав би стояти на перехресті вулиць Миру, Пстрака, Івана Павла ІІ.
«Останнє рішення по цьому пам’ятнику – про відкриття рахунку, – каже Світлана Лосюк. – Знаю, що потім автор надав кошторис, щось у межах мільйона. Місто ще ставило пам’ятник Шептицькому і просто не мало коштів. Як буде далі – глянемо, принаймні на 2016 рік коштів на це не передбачено».
Інша, але так само непроста історія, з пам’ятником полковнику УПА Андрію Мельнику. Він має бути на вулиці Сахарова – навпроти вулиці Мельника. Було вже два етапи конкурсу, свої роботи представили три авторські колективи, до найкращої з них у журі були зауваження. І от 22 листопада журі буде дивитися, як на ці зауваження відреагували автори.
А найсумніша історія поки що з пам’ятником пожежникам-рятівникам, який має бути на Франка. Конкурс оголошували двічі, але жодної пропозиції туди так і не надійшло.
