Про цю резонансну справу майже всі давно забули. Крім обвинувачених, чиє майно досі арештоване, які досі ходять на суди, а ще прокурорів і суддів. Натомість чотири роки тому це був скандал: на Прикарпатті затримали п’ятьох судмедекспертів за підозрою у незаконній трансплантації органів. Про справу «чорних трансплантологів» кричали на кожному кроці. Нині тихо. А вони досі твердять, що органами ніхто не торгував, справу сфальшували, але суд не може дати собі ради. 
Як вибивають гроші
Експертів Ігоря Горичка, Романа Купчака, Едуарда Ковача, Олега Швеця та медсестру Тетяну Горичок затримали у 2012 році. Але історія почалася раніше.
У 2007 році медзаклади по всій Україні почали працювати з державним підприємством «Біоімплант», створеним при Міністерстві охорони здоров’я у 2004-му. Вилучені у небіжчиків тканини з регіонів відправляли до Києва, звідти в Німеччину, до компанії Tutogen Medical GmbH, а в Україну повертались уже готові біоімплантати. Їх використовують для лікування кісток, рогівки ока, дефектів після видалення зубів тощо.
До співпраці з киянами долучилися й Івано-Франківське обласне бюро судово-медичної експертизи (ОБСМЕ) та обласна клінічна лікарня. Як це виглядало? Судмедексперт біля моргу пропонував людині, яка втратила когось із близьких, провести розтин трупа та дозволити вилучити елементи хрящів або кісток. А далі — вилучали, відправляли — все.
Роман Купчак працював судмедекспертом у Богородчанах. Після звинувачень звільнився. Каже, що для «Біоімпланту» з 2008 по 2011 роки відібрав сім дозволів. Тіла направляв у Франківськ, адже тільки там київське ДП облаштувало операційну.
«Доступ до бланків на згоду про вилучення мали всі працівники ОБСМЕ, згоди брали навіть санітари. А нас п’ятьох судять лише тому, що в Україні вибіркове правосуддя, — вважає чоловік. — Обласна прокуратура і колишній УБОЗ (розформований з 2015 року, нині Управління протидії злочинності у сфері економіки — Авт.) — це організована банда. Вони почали арештовувати судмедекспертів по всій країні, адже з «Біоімплантом» працювали всі. Але інші справи навіть не дійшли до суду, тільки в нас. Провадження відкривали для того, щоб вибити зі столичного підприємства великі гроші. І я думаю, вибили».
Інший обвинувачений Ігор Горичок і нині працює в обласному бюро судмедекспертизи, заступником начальника.
«Справа була сфабрикована з самого початку, — каже він. — Нас тримали в СІЗО півроку, поки тривало слідство. За цей час звідкись з’явилось аж 37 потерпілих. Але 90% із них до суду не ходили і потерпілими себе не вважають».
Горичок без вагань називає тих, кого вважає винними:
«Фігуранти — колишній прокурор області Олександр Каліфіцький, який зараз закордоном у бігах. Його заступник — Владислав Грищенко, він і вів цю справу. А також кум Каліфіцького Ігор Вакуленко, який тоді виконував обов’язки начальника УБОЗ в області».
Додамо, що після роботи у Франківську Каліфіцький очолив Головне слідче управління Генпрокуратури, а Грищенко став там же начальником управління криміналістики. З початком Революції Гідності Каліфіцького звільнили, відтоді його слід зник. А Грищенко нині адвокатствує в Києві.
Потерпілі-невидимки
У 2014 році суддя Івано-Франківського міського суду Дмитро Руденко оголосив п’ятьом судмедекспертам виправдувальний вирок — не знайшов складу злочину. Але виправдані тішилися не довго.
«Вирок не набрав законної сили, а оскаржили його тільки тому, що на засіданнях не було потерпілих. Але ж вони вигадані! — запевняє Роман Купчак. — У мене є докази, що їхні адреси несправжні, а підписи підроблені. Зараз у справі 37 потерпілих, до суду ходить один. Інші навіть скаржаться до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, бо їх викликають до суду, а вони не вважають себе потерпілими».
Натомість та сама єдина потерпіла, яку «Репортер» таки застав у коридорі суду, каже, що справу затягують, і винить у цьому обвинувачених.
«Виправдувальний вирок — це було неправомірне рішення, — вважає Ірина (прізвища просила не називати). — Справу затягують обвинувачені. То одного адвоката немає, то іншого, то прокурор не прийшов».
Каже, що до прокуратури сама не йшла. Вже після похоронів родича її знайшов слідчий і показав акт, в якому вона й побачила кількість вилученого матеріалу. За її словами, злочин таки був, бо експерти біля моргу вводили її в оману.
«Я дала дозвіл на те, що з тіла мого родича візьмуть 2-3 маленькі шматочки, нібито для хворих діток. А виявилося, що вилучили півсотні анатомічних тканин. Це для мене було шоком, — говорить Ірина. — Нас обманювали. Потерпілих було понад 60. Хтось відмовився свідчити, ще хтось помер чи переїхав. Усі казали, що їх обдурили. Але цього, видно, замало. Я вимагаю справедливості, хоч розумію, що справа може тягнутися роками».
«Насправді все було затверджено на рівні Мін’юсту і Мінохорониздоров’я, — пояснює Ігор Горичок, заступник начальника ОБСМЕ. — Ми мали перелік тканин, які можемо вилучати, порядок їх вилучення. І згоду брали саме на донацію, (забір, вилучення — Авт.), а не на кількість матеріалу. Анатомічний фрагмент — це не лопатка чи шматок ноги. Через оце незнання правоохоронцям було легко зробити з цих людей потенційних потерпілих».
«Лише у половині пальця може бути 50 анатомічних фрагментів, але мало хто про це знає, — додає обвинувачений Купчак. —До мене досі підходять люди зі словами «Ти, бидло, органами, торгував». І нічого не доведеш. Це і є катування».
Текст зізнання краще вивчити
Підсудні кажуть, що справу неодноразово пропонували «зам’яти». Прокуратура пропонувала угоду, визнати вину і таким чином уникнути в’язниці. Були й інші методи впливу.
«Моя колишня дружина працювала медсестрою, її безпідставно кинули в тюрму, — говорить Ігор Горичок. — Непосадові особи не несуть такої відповідальності, її не мали права навіть затримувати. Але вона, як і всі ми, півроку просиділа в СІЗО. Я вважаю, що це був тиск на мене, щоб визнав те, чого не вчиняв. Тричі мене возили до заступника обласного прокурора Владислава Грищенка. Особливою була третя зустріч, коли справу передавали до суду. Обіцяли, що «не знайдуть складу злочину». Чого хотіли взамін?.. Я не буду зараз відповідати».
Роман Купчак теж каже, що його змушували визнати вину, навіть вивчити напам’ять текст зізнання, написаний заздалегідь.
«Після ночі в ізоляторі, 24 червня 2012 року, убозівці пропонували, щоб я визнав вину, це мало бути гарантією того, що не сяду, — розповідає Купчак. — Старший із оперів з кличкою «Одесский» замахувався на мене книжкою, під його тиском я частково визнав вину. Мені надрукували текст, змусили за годину вивчити його та розказати на відеокамеру. Казали, щоб я у суді говорив, що бачив, як керівництво незаконно торгувало тканинами, але я відмовився. Вже на слідстві заперечив свої слова, сказані тоді на камеру. Після цього були очні ставки з потерпілими. Слідчий Микитин писала все сама, нічого у нас не питаючи».
Вічна справа
Після скандального затримання експертів Мінохорониздоров’я оприлюднило заяву з роз’ясненням, що «діяльність працівників Івано-Франківського обласного бюро не належала до трансплантології і була цілком законною», що вони вилучали не органи, а лише тканини, і то у померлих, що не є трансплантологією.
Ігор Горичок запевняє, що анатомічні тканини відбирали лише для ДП «Біоімплант». Усю процедуру описували документально, тому порушення, якщо й були, то в самому підприємстві, каже він. Цікаво, що співпрацю з «Біоімплантом» принили всі регіони, і Франківськ також — у 2011 році, ще за рік до скандалу.
«Нині жодне бюро в країні з ними не співпрацює, — каже Горичок. — Біоімплантати закуповують хіба закордоном, в рази дорожче».
Чому припинили співпрацю з Києвом, він не знає, інші також.
Коментаря від директора «Біоімпланту» Ігоря Алєщенка «Репортеру» отримати не вдалось. Знаємо лише, що минулого року він успішно пройшов перевірку з очищення влади. Згідно з декларацією, не має ані машин, ані землі, мешкає у квартирі на 40 м2, за рік заробив 99 тис. грн…
Зараз справа у Івано-Франківському міському суді, на новому розгляді. Головуючий суддя у провадженні — Наталія Деркач, заступник голови суду. Але кінця-краю у справі не видно, бо вже другий рік засідання переносять. Про це кажуть і обвинувачені, і потерпіла.
Суд справу не коментує. А от відомий у Франківську адвокат Володимир Бандура висловлюється дуже різко.
«Якщо обвинувачені не визнають своєї вини, то їх або засудять, або вдруге виправдають, — каже він. — Якщо вони й винні, то доказів немає, бо суд першої інстанції їх не знайшов. Для чого апеляційний суд направив справу на новий розгляд? Це смішно. Суд вдруге не знайде більше. Наші суди катастрофічно бояться виправдувальних вироків. Я вважаю це ідіотизмом. Прокуратура, напевно, попросить, щоб за основу взяли попередні покази потерпілих, і тоді суд зробить висновок. Якщо навіть не робили ексгумацію, то про що говорити? Слідчого треба прибити, бо все це — недоліки слідства».
