Богдан Гаврилишин: «Я б хотів у президенти Вакарчука»

З одним із найвідоміших у світі українців «Репортеру» вдалося поговорити минулої суботи. Богдан Гаврилишин був почесним гостем ІІ міжрегіональної майстерні Open Business Space, яка цьогоріч зібрала в Radisson Blu Resort Bukovel бізнесменів і менеджерів з Донецька, Івано-Франківська, Києва, Львова, Одеси та Харкова. Чотири дні з півсотні людей гаряче обговорювали нові виклики та можливості для бізнесу в Україні.

Фото Андрій Шустикевич

Богдан Гаврилишин приїхав на особисте запрошення Марічки Артиш, відомого у Франківську бізнес-консультанта. Формат Open Space передбачає неформальне спілкування. І Гаврилишин тут, напевно, підходить якнайкраще. Більш неформальної людини годі й шукати. Він говорив з усіма, дуже просто пояснював серйозні речі, багато жартував. У спілкуванні легкий, щирий. Одразу й важко повірити, що свого часу в нього навчалися керівники держав і великих корпорацій.

– Пане Богдане, що означає для нас підписання політичної частини угоди з ЄС? Чому її розділили навпіл, це не штучно?

– Ні, цілком природно. Політична частина простіша – ви одразу стаєте асоційованим членом, ідентифікуєтеся з ЄС. А економічна – це умови торгівлі, там багато нюансів, крім того, фінансовий пакет. Україна зараз перебуває у жахливому фінансовому стані. В економіці також є проблеми, але з фінансами – жах, можливий дефолт. Гривня вже впала. В економічну частину включені кілька мільярдів доларів для України, щоб ми могли підсилити економіку. Але на це потрібні гроші не тільки від ЄС, а й від МВФ. Чому від них? Та бо вони дають кредити на дов­гий строк і під дуже низькі відсотки. Звісно, там є умови. Саме тому потрібен деякий час, аби поговорити про них, щоб ті умови були реалістичними. Януковича вже немає, влада інша.

– Хіба умови МВФ залежать від того, хто в нас при владі?

– Так, це важливо. Адже й попередній владі давали гроші на певних умовах, вона їх не виконала. Реформ не провели, нічого не зробили. Саме тому Україні не дали черговий транш. Тепер до влади прийшли інші люди, МВФ мусить з ними передискутувати, впевнитися, що гроші будуть використані за призначенням.

МВФ – це своєрідна лікарня для тих країн, які потребують лікування від різних хвороб. І фонд дуже добре працював, коли пацієнтів було кілька. А коли їх стало 40, то вже складніше – не буває одного рецепту на різні хвороби. Треба спершу визначити, чому країна опинилась у такому стані, а потім шукати шляхи, як їй допомогти.

– А чому впала гривня? Це об’єктивний процес чи штучний?

– Частина – штучно. Але є й об’єктивні речі. Усі чекали підпису угоди про асоціацію. А підписали лише політику. Ринок реагує на все – то є своєрідна гра. На світовому фінансовому ринку кожну добу десь трильйон доларів міняє власників. Хтось продає, хтось купує.

– То гривню вже відпустили чи її притримують?

– Уряд уже не може її тримати, бо має малі резерви. Гривня нині варта менше, ніж до підписання політичної угоди. Так, звучить парадоксально. Підписання мало б заспокоювати, але люди, які торгують грошима, не думають про те, що буде через три місяці – вони реагують уже, їм важливий сьогоднішній день. Коли ситуація зміниться, вони відповідно відреагують.

– Після окупації Криму Україна може відмежуватися від Росії «залізною стіною» чи нам таки доведеться торгувати з окупантом?

– Ми не можемо про них забути, бо не маємо власного газу. Так, американці обіцяли скраплений газ, Європа не мовчить, але на все потрібен час, а газ нам потрібен щодня, навіть кожної години.

– То нам ще й домовлятися з ними доведеться?

– Абсолютно. Є друга річ – 80 % води та 80 % електрики приходить до Криму з України. Жодного наземного зв’язку між Кримом і Росією нині нема. Вони хочуть будувати міст через Керченську протоку, але коли це буде? Їм теж доведеться домовлятися з нами.

Ми могли давно забути про газ із Росії. У 1993 році британська нафтогазова компанія British Petroleum (їхній шеф – то мій колишній студент) пропонувала інвестувати в Україну 15 млрд. доларів. Вони були певні, що зможуть щороку видобувати у нас 20 млрд. кубів газу. (Про сланцевий не йшлося, цієї технології ще й не було). А ми тоді споживали понад 30 млрд. З певним зменшенням енергоємності (бо ми витрачаємо втричі більше газу на одиницю продукції, ніж США, Німеччина, Японія) могли бути абсолютно незалежними щодо газу від Росії.

Чого бракувало? Мале-е-енького закону про розподіл продукції. Вони є у всіх країнах, де продукують енергоносії. А я тоді був радником голови Верховної Ради Івана Плюща. Пропонував йому запозичити цей закон у будь-якої країни та адаптувати. Але Верховна Рада захотіла зробити свій! Два роки британці тут тупцювали, а потім пішли в Росію.

– І як нам тепер із тою Росією будувати стосунки?

– Ще коли Кучма збирався кандидувати на президента, я поставив йому два запитання. Кажу: «Чи будете запроваджувати російську мову другою державною, як обіцяєте, чи то лиш обіцянка?». Каже – обіцянка. Добре. Питаю: «Якими бачите стосунки з Росією». Каже – суто економічні. Ну то добре.

Але тоді ще Табачник, сучий син, який був головою передвиборчої кампанії в Кучми, по цілому Києві начіпляв плакати: «Кучма – людина, яка найкраще розуміє стан України та може вивести її з того стану. Богдан Гаврилишин, радник президента України». А я такого ніколи не казав. То є сучий син!

– Якщо повернутись до сьогоднішніх реалій і спробувати знайти позитив. От, не буде «справжньої» війни, світ нам допоможе, Україна все підпише та вийде на світовий ринок. З яким товаром?

– Слухайте, та ми ще залишаємося важливими в космосі! Південмаш працює, робить ракети. Є літакобудування, там сучасні технології. «Мрія» – найкращий транспортний літак у світі. Його мали б купувати усі країни НАТО. Але тому, що Україна не належала до того світу, вони створили своє – удвічі дорожче й менш ефективне. І сільське господарство України – то не є якась байка, то не є фантазія. То справді наш великий економічний козир!

– Скажіть, ви – радник президентів, кого б хотіли наступним президентом України?

– Я б хотів Славка Вакарчука.

– Не жартуєте?

– Ні. Він багато знає, має дуже добру освіту, патріот, щира людина. А далі треба лише підібрати добру команду. Шкода, що він не піде.