Лише за минулий місяць у зимових Карпатах загинуло двоє туристів, більше десятка загубилися у снігах і їх довелося виручати рятувальникам, а одного киянина шукали рекордних чотири доби, поки відшукали живим, але обмороженим.
Українські Карпати – порівняно низькі гори, найвищі вершини там лише трохи перевищують 2 км. Це створює ілюзію їхньої безпеки – це все ж не Гімалаї і не Кавказ.
Однак будь-які гори є зоною підвищеного ризику, тим більше – взимку. І Карпати не є винятком.
Нещодавно BBC News Україна наводили поради досвідчених туристів про те, як виживати в екстремальних умовах зимових гір.
А зараз ми поспілкувалися з одним з туристів, який повернувся з не надто вдалого карпатського походу – про те, які труднощі чекають на підкорювачів засніжених вершин.
В обхід
Сергій – 19-річний житель Київщини, за плечима якого вже є кілька походів, зокрема й у Карпати. Тобто, для таких походів – цілком фізично підготовлений.
У січні він з товаришем планував піднятися на гору Піп Іван Мармароський, з неї пройти весь масив Мармароси й вийти на Чорногірський хребет.
Підійматися почали з одного з прилеглих сіл до полонини Лисичої, де була запланована перша ночівля.
Однак, оскільки хлопці надто пізно звернулися до місцевих прикордонників за дозволом на похід (Мармароси лежать уздовж кордону з Румунією), то їм довелося йти не звичною туристичною стежкою, а в обхід.
“Почали підійматися по стежці, яку нам порадили якісь люди. Але виявилося, що то не стежка, а річка. Напевно, перед цим було тепло, тому все розтануло. Ноги одразу промокли”, – каже Сергій.
“Пішли по чиїхось слідах, потрапили на крутий схил – градусів 70. Поки підіймалися – стемніло”, – продовжує він.
Далі вирішили ставити намет, викопали для нього майданчик: “Мокрі і деморалізовані пролежали години до 11 ночі. Потім виглянули – ніч ясна. Вирішили далі йти – по карті до дороги, на яку хотіли вийти, залишалося метрів сто”.
І веде далі: “Ніч, крутий схил, снігу по груди – одягли “кішки” (Альпіністські кріплення на взуття для легшого підйому по крутих чи слизьких поверхнях. – Ред.). Далі був просто жах. Ті сто метрів ми підіймалися години півтори-дві”.
Близько першої ночі нарешті дісталися дороги, там відпочили і, щоб не втрачати час, пішли далі – по карті до наміченої полонини було метрів 600.
Ці кількасот метрів йшли ще години дві, поки не вирішили нарешті поставити намет і переночувати.
Без мапи
“Телефон поклав у спальник заряджатися. Прокидаюся, а він заблокований. І щоб розблокувати потрібен зв’язок. А його немає”, – розповідає Сергій.
Проблема з телефоном у тому, що саме на ньому хлопці тримали єдину мапу свого походу.
Утім, навіть без мапи вирішили продовжити йти далі у надії на власну пам’ять і на те, що зв’язок все ж з’явиться.
Утім, мережі так і не було.
Пересувалися у снігоступах, але навіть це не дозволяло економити сили.
Зрештою, хлопці вийшли на дорогу, яка впиралася в хащі та уривще.
Без карти обійти перешкоду видавалося дуже проблематичним.
Мокрі і знесилені, вирішили повернутися вниз в село, з якого вийшли – добре, що воно було ще недалеко.
“Страшно заблукати не було, але був моральний тиск. Стільки йшли, було так важко – напевно, це найважче, що я робив у своєму житті – але так і не вийшли, куди хотіли”, – розповідає Сергій.
Одразу повертатись дуже не хотілось.
Утім, на питання про те, як він зараз оцінює, чи правильно вчинили, що вирішили припинити похід, відповідає: “Напевно так. Невідомо, куди б ми зайшли без зв’язку і мапи. Можливо, блукали б кілька днів”.
Уроки
Особливих неприємностей хлопцям вдалося уникнути, адже мали при собі нормальне спорядження: теплі спальники, бахіли, тепле взуття, снігоступи, теплий одяг і рукавиці, пальник і ліхтарики.
Брали навіть альпіністські системи та мотузку, щоб іти у зв’язці, якщо буде хуртовина чи сильний туман.
Так само записали номери телефону рятувальників – на телефон.
Однак саме гаджет у підсумку і підвів.
Сергій каже – особисто для себе виніс кілька уроків з невдалого походу.
“По-перше, краще готуватися, заздалегідь домовлятися з прикордонниками і ДСНС, щоб був пропуск”, – відзначає хлопець.
“По-друге, треба, щоб карти були у всіх учасників походу. У тому числі і паперові”, – додає він.
Нарешті, ще один урок – не варто переоцінювати свої сили: “Треба було брати легший рюкзак. У мене він був десь 30 кг. Я хоч і неодноразово ходив у походи, але це було надто важко”.
Утім, хлопець каже – тепер влітку спробує пройти цей самий маршрут, щоб повторити його вже взимку.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.