З 26 по 28 липня у Тернополі було аномально спекотно не лише від температури за тридцять, а ще й від того, що творилося неподалік міста – на іподромі. А там гудів, кайфував, драйвував і горланив фестиваль «Файне місто». І було тут стільки всього…
“Репортер” розкаже, де було найцікавіше.
Ні про що не думати
«Файне Місто» цьогоріч проводять уже всьоме.
Те, що тут творилося три дні, можна назвати якимось одним смачним вінегретом. Тут поєднувалося непоєднуване і кожен меломан міг знайти своє – рок, фолк, альтернативу, регі, поп, денс, а потім взагалі взяти участь у майстер-класі з автентичного українського співу. Або побачити брутальних рокерів на йозі чи ранковій руханці.
Гаслом фесту традиційно був заклик до того, що «Файне Місто» – територія вільних людей». Організаторам справді вдалося побудувати місто зі своїми районами, правилами, святами.
Регулярний доїзд з Тернополя надавали великі фестивальні автобуси. Охорона на кожному кроці, продумані локації з їжею та напоями, розвагами й відпочинком. Було враховано все, аби безтурботно провести три дні й не думати ні про що. Хіба, де сховатися від палючого сонця та якось охолодитися.
Наші й не тільки
Отож, основне, для чого їдуть на фест, – послухати класну якісну музику. Її у програмі не бракувало. Українські та закордонні гурти виступали на трьох основних фестивальних сценах.
На Dark stage ревіло й зносило дах від важкої екстремальної музики. Тут було дуже гучно. Відкриттям став шведський гурт Eluveitie з його таким собі кельтським фолк-металом, грою на волинках у поєднанні з важкими акордами. Страшенно атмосферно.
На Light Stagе можна було посидіти та послухати «легшу», але не менш енергійну музику від проєкту Сергія Жадана «Лінія Маннергейма» чи епатажних «Хамерман знищує віруси».
А на найголовнішій сцені фесту – Main Stage – запалювали хедлайнери, шведи Arch Enemy. Їхньою енергетикою розривало усе довкола. Шведи добре чулися з будь-якої точки фесту, але це треба було ще й бачити! Те шоу й тендітну вокалістку, яка таке видавала своїм голосом, шо йой.
Не менш драйвовими були німці – Eskimo Callboy. Під них фестивальний люд отримав друге дихання і стрибав на повну силу вже далеко за північ.
На фоні німецьких і шведських двигунів швейцарці із Kadebostany виглядали страшенно мелодійними й романтичними. Але рокерам сподобалося.
Окремо відзначимо виступи франківців. Запальні хлопці із «Карни» зібрали під сценою тисячі прихильників, які разом стрибали та підспівували улюблені пісні про «Паті на Прикарпатті» чи «Моя мила». До гурту повернувся перший вокаліст Олексій Ярош, тож команда звучала так, як у старі добрі часи.
І ще про одне повернення. Чи не з трапу літака на фестиваль приїхав франківський Flit. Нині музиканти мешкають у США. Це перший візит групи за вісім років. Прилетіли на три тижні в турне на підтримку свого нового міні-альбому «Раптом».
За словами вокаліста гурту Володимира Новікова, мають дуже насичений графік – вісім концертів. У Франківську навіть зніматимуть кліп на пісню «Маємо те, що маємо» з нової платівки.
Після виступу фанати не відпускали хлопців ще певно хвилин 40. Усі хотіли автограф і фото. Фотографувалися і малі, і дорослі сивочолі дядьки, які захоплено виспівували «Їжачка».
Грішні попсисти
Чи не головною людиною на фесті був Пастор – актор київського театру Володимир Кравчук. Він виконував роль такого собі духовного наставника «Файного міста». Кравчук скріплював обітниці фестивального люду, вінчав пари. Тих, хто тут лише познайомився, і тих, хто спеціально готувався ще вдома.
Наприклад, киянка Олена привезла з собою довге біле плаття, а з колосків пшениці сплела вінок. Каже, вони з коханим живуть разом кілька років, але до офіційного одруження ще не готові. Вирішили спершу «побратися» на фесті, бо це така гарна репетиція без стресів, а ще весело, позитивно і справді пам’ятно.
За словами Пастора, щодня він вінчав близько 100 пар. «У мене посвята така трохи з гумором, – розказує фестивальний духівник. – Але коли підходить до того моменту, коли «наречені» говорять клятви, то дуже часто це були справжні та щирі зізнання зі сльозами на очах. Було дуже мило».
А ще майже сотні люду відпустив музичні гріхи. Посміхається, збільшилась кількість поганської попсової музики, тож є потреба і в такій роботі.
«Якщо ви випадково чи зумисне послухали Алєгрову чи Віталія Козловського і вас цей гріх пече зсередини, то я можу відпустити їх, аби ви могли з легкістю тусити на фесті, – пояснює Пастор. – Після сповіді людині краще заходить добра якісна музика «Файного».
Також щодня він проводив посвяти у «Файну людину». Аби її пройти, спершу треба було отримати паспорт, зробити фото і зареєструвати його у фестивальному РАЦСі. Фестивальники клялися любити добру музику, як самих себе, та ніколи не вбивати у собі вільну людину. Після клятви новопосвячених скроплювали пивом.
Паспорт покемона
Більше двом тисячам фестивальників фото на тутешній паспорт зробив Олександр. Сміється, ще ніколи не робив такі прекрасні фотографії на документи. Адже він знімав їх у костюмах покемонів, динозаврів, фей, персонажів «Гри престолів» чи комп’ютерних ігор.
«Усі дуже позитивні та приємні люди, – говорить хлопець, – бо на «Файному» всі файні».
Той паспорт – програма фесту, карта, ідентифікація і розвага. Все в одному.
З ним всі охочі могли пройти квест, позбирати зо два десятки штампів з різних локацій і майстер-класів. Коли все заповниш – отримуєш 20 % знижки на перші квитки на наступний фестиваль. Сили й завзятості вистачало не всім, бо більшість вибирала локацію на сіні у Чайна-тауні, пити пиво й ліниво чекати вечора, аби відірватися під улюблені гурти.
Здебільшого територією бігали геть юні фестивальники, яким ті печатки були особливо важливі. Одну з відміток треба було отримати у «Музеї».
Так, «Файне місто» відтепер має свій музей, а ще може похвалитися науковою роботою. «Музейниця» Ярина розповідає, що одна випускниця Краківського університету на основі «Файного міста» написала цілу дипломну роботу. Досліджувала розвиток туризму через фестиваль. І то є що досліджувати, чесне слово.
