Франківська історична архітектура милує око до тих пір, поки не сиплеться. Адже балкони, карнизи, загалом фасади будинків у центрі міста вже давно далеко не в найкращому стані.

З 1 травня такі міста можуть разом із навколишніми селами та селищами утворювати тергромади. Стосується така новація і Франківська. Як це буде відбуватися і що отримаємо в результаті?

“От, моїм сусідам потрібно чотири метри труби, а мені, через дорогу – вісім метрів. У нашому будинку є дві квартири і в тому будинку – дві квартири, а платіжки всім прийшли однакові», – каже Роман Ткачівський.

За всю співбесіду в “Кицюні” так і не спитали ані про якісь хвороби, ані про санітарну книжку. Натомість одразу запропонували спробувати…

До Дня міста міський голова Руслан Марцінків в ефірах місцевих телеканалів обіцяв відремонтувати дороги, встановити пішохідні фонтани та випустити на маршрути комунальні автобуси. Хто це мав робити, за які гроші та чи зробив?

Фасади огородять сіткою на металевій рамі. Така собі охорона людей від пам’яток і пам’яток від людей: аби і будівлі видно, і перелізти складно. Попередньо управління капітального будівництва оцінило такий паркан у 400 тис грн.

“Якщо ця людина зайшла, то і я теж маю мати змогу туди зайти і пот­рібно це вимагати, – каже Щебетюк. – І це ніякі не особливі потреби, це нормально – мати змогу потрапити в будівлю, в яку можуть потрапити інші».

«Вже всі скучили за домашнім затишком, побутом, – говорить Михайло, чути, як затягує цигарку. – Пам’ятаю, коли демобілізувався, то волонтери з Лисичанська запросили до себе додому. Зайшов до хати й кажу: «Боже, я забув, коли фіранки на вікнах бачив».

Голова погрожував зброєю одному з місцевих депутатів, побив сина іншої депутатки, побив секретаря сільради й ледь не довів до інфаркту пенсіонерку.

«Єдине, що жаль за тим роком, – говорить Леся Качурова, – що такої згуртованості людей, як було на початках, не знаю, чи ще колись буде. А зараз людям треба нагадувати – війна не закінчилася, вона триває».

Святкові Архієрейські Божественні Літургії до Великодня пройдуть у трьох головних храмах Івано-Франківська.

Сотні пасок, кілограми ковбаси, хріну, літри вареників, голубців, святкові кошики та вербові гілочки повезли та ще повезуть волонтери з Прикарпаття бійцям на передову. Аби ті хоч трохи, на мить відчули домашнього тепла

Молодим здоровим хлопцям, які ще й поводяться доволі хвацько, переконати кілька дівчат чи пару «ботанів» нескладно у будь-якій «дискусії». Тут і кулаків не треба. Залишається сподіватись, що до фізичних аргументів таки не дійде. Бо то вже геть інша відповідальність.

Навесні у Франківську зійшов сніг, місцями асфальт, не встояли й фасади будинків. З відлигою посипалися штукатурка, ліпнина і навіть кавалки балконів. Добре, що обійшлося без жертв. Принаймні людських. Тим часом місто втрачає своє історичне лице.

“Найстрашніше, є багато тих, хто не лікується і їм в принципі фіолетово, бо не мають, що втрачати. Здається, кожен має сам дбати про себе. Але не у випадку з туберкульозом…”