Три роки минає з початку Революції Гідності. Майдан мав мільйони облич, голосів і персональних історій. Але час іде, навіть найяскравіші моменти губляться у буденній рутині, емоції притуплюються. Тому хочеться зібрати спогади, розповісти ще не розказані історії, аби пригадати себе такими ж натхненими, відважними, безкомпромісними. Навіщо? Щоб залишатись людьми.
один українець має з’їсти на рік 39 кг хліба житнього і 62 пшеничного, 4 кг макаронів і 9,4 кг борошна. З круп – найбільше рису, 2,5 кг. Ще 1,9 кг бобових, 95 кг картоплі, 28 кг капусти, 25 кг помідорів і т. д. 16 кг баштанних і 60 кг фруктів. Підсолодити життя можна 24 кг цукру і 13 кг кондитерки.
“Найгірше було, коли нас, полонених, в Луганську возили прибирати трупи, – пригадує Лелявський. – Бачив згорілі українські танки, наших загиблих солдат. Сприймав це як спокуту за якісь попередні провини, як випробовування і так себе заспокоював. І досі так думаю. Але той жах має закінчитись, ті випробування ми мусимо подолати».
“Ми робимо. Може, воно десь недолуге, ну то критикуйте! Але ми, на відміну від попередніх, рухаємось вперед”
У Франківську цілком серйозно взялися за ідею встановити пам’ятник шістдесятнику Опанасу Заливасі. Але от сім’я майстра – категорично проти.
«У нас тут багато таких хлопців, які продовжують воювати, хто з третьої хвилі мобілізації, хто з четвертої, як я, — каже Руслан з Чернівців. — І що з того, що відслужив, як сильно тягне назад?».
Усі думали, що після «досягнень» Януковича вразити Україну вже не вдасться. Але «постмайданне» чиновництво з важким завданням справилося блискуче
Леді – у вечірніх сукнях, із зачісками та макіяжем, кавалери – у костюмах з метеликами чи краватками. Усі святкові й радісні. В такій атмосфері сам мимоволі забуваєш, які труднощі люди на візках долають щодня.
Засідання присвятили проблемі лісів, відвідали й місцевий лісгосп. Купу всього роздивилися, поговорили, проголосували і пригостилися.
Він був у числі перших, хто зголосився поїхати в зону АТО надавати психологічну допомогу бійцям. Потім ще двічі працював у військових частинах із тими, хто після страшних боїв повернувся на ротацію. Десять днів допомагав дорослим і дітям у таборі для біженців з Дебальцевого. А коли у Генштабі сказали, що психологи-волонтери на фронті більше не потрібні – пішов у «госпітальєри».
Можливо, про це ще мало хто знає, але в Україні тепер є поліцейські омбудсмени. Правильно ця посада звучить так – інспектори Управління забезпечення прав людини Національної поліції України. І такі є в кожній області. Їхнє завдання – захищати ті ж права людини від тих же поліцейських. В чому вони можуть допомогти, де їх шукати і як це – бути чужим серед своїх?
За два з половиною роки через війну пройшли тисячі. Ті захисники – вони ось тут, зовсім поруч. Кожен зі своєю історією, у кожного війна щось забрала, а щось і дала… Як воно – жити після війни?
Михайло Ців’юк і Василь Романчич в АТО щодня ризикували собою заради України. Нині обидва демобілізовані, та знову воюють. Тепер зі страшною хворобою й за власне життя.
«Найдіть мені іншу вільну ділянку, яка ще залишилась у власності міста, – говорить Марцінків. – Є проекти, де дитячі майданчики роблять на даху, це ж не такий складний об’єкт?»
На першому поверсі колишньої франківської друкарні на Січових Стрільців, 78 почали облаштовувати приміщення під новий супермаркет. До нового року тут відкриють ще один «Вопак». Хоча багато говорили про те, що простір перед друкарнею мав би стати сквером. На першому поверсі вже облаштували мистецьку галерею «Drukarnya»… Що ж пішло не так?