Минулого тижня до редакції «Репортера» зателефонувала схвильована жінка. Повідомила: десь півгодини тому, коли вона йшла по вулиці Чорновола у Франківську, на неї з будинку обвалився шматок якоїсь штукатурки. Побита права грудь і стегно. «А якби воно мене вбило?» — питала вона.
Щойно намагаєшся уявити шведську столицю, як пам’ять починає тебе бойкотувати, вперто відмовляючись видати бодай якусь картинку. Не дивно, бо ж у Стокгольмі нема своєї Ейфелевої вежі чи Карлового мосту — візитівки міста. Ну, хіба дахи… ті, на яких мешкав Карлсон. В іншому місто залишається десь за пеленою, без жодного конкретного образу, лише з передчуттям чогось незвичайного.
Важко уявити, як це, коли зникає хтось із близьких. Просто не повертається додому. І про нього немає жодної звістки. День, другий, третій, а потім рахунок іде на місяці та роки. Чому та як зникають прикарпатці та хто з них повертається живим?
Минулого тижня виномаркет «Wine Time» приймав у себе в гостях Джузеппе Баракко — експорт-менеджера виноробні «Carlo Pellegrino» (Сицилія, Італія). Разом із ним сім позицій відомого італійського вина — Марсали — презентував сомельє виномаркету «Wine Time» Любомир Шкандрій. Для обміну досвідом запросили заступника голови клубу «Виноградарі Прикарпаття» Михайла Лучина.
Виставка «Цифровий живопис» франківського кінематографіста та художника Юліана Яковини, яка відкрилася у виставковій залі мистецького центру «Є», приваблює навіть назвою. Як можна поєднати старе добре мистецтво з агресивними та провокативними сучасними технологіями?
Кілька місяців в Івано-Франківську говорили, що місто матиме власну фан-зону на п’ять тисяч глядачів, де цілий місяць транслюватимуться усі матчі Євро-2012. Та днями виявилося, що нічого подібного в обласному центрі не буде.
Звичайна школа у приміському селі посіла 40 місце в рейтингу. Хоч, певно, таки не звичайна. Бо жодної іншої сільської школи в тому рейтингу немає…
Околиця міста, за кованим парканчиком — велика світла будівля, яка наче топиться в зелені. Голубі ялинки, туї, та не відомі нам кущі, здається, висаджені за вказівкою професійного ландшафтного дизайнера. Це — українська гімназія №1, яка в рейтингу посіла друге місце в Україні.
«Я мешкаю на вулиці Василя Стуса, 23, — звернувся до редакції один із читачів, — і в нас ліфт як не прибирався минулого року, так і нині не прибирається. У ЄРЦ кивають на «Івано-Франківськліфт», а звідти відправляють у ЄРЦ. От хто б у під’їзд не заходив, то всі питають: а що у вас за свинюшник?!».
Незабаром івано-франківцям презентують нову книгу — «Літературний StanislawІФ». Такого читачі ще не бачили й не читали. Письменник Володимир Єшкілєв і краєзнавець Іван Бондарев створили ретроспективу літературного життя міста від XVIII століття до наших днів. Упорядники жартують, що антологія має неофіційний підзаголовок — «від Карпінського до Карп’юка». Книга вийшла у харківському видавництві «Фоліо».
Минулої неділі в Івано-Франківську відбулася міжобласна виставка мисливських собак. На стадіоні імені Героїв-пожежних кінологи із шести областей представили понад 100 гарних, розумних, цікавих та ще й рідкісних мисливських собак.
Тут не буде жодного справжнього імені. Надто вже гидотна історія. Навіть після ніби справедливого фіналу залишається дике відчуття, що це саме тебе, а не десятилітню дівчинку зґвалтував «у неприродний спосіб» здоровий не зовсім чужий чоловік. І тепер усім, хто знає, доведеться жити із цим паскудним присмаком — кому як, але найгірше таки дівчинці. Тому — без справжніх імен і прізвищ.
Для кожного тата й мами страшно й уявити, що їхня дитина-підліток має статеве життя. А поговорити з чадом на цю тему, певно, ще страшніше. Але хочуть визнавати це батьки чи ні — нині секс серед підлітків давно перестав бути рідкістю.
У п’ятницю, 4 травня, коли Івано-Франківськ почав святкувати своє 350-річчя, в місті урочисто відкрили новий спортзал на вулиці Симоненка. Нині, через два тижні, він стоїть зачинений. І потребує нових коштів.