За Франківськом спостерігаю багато років. Люблю і спостерігаю. Років 40. Зараз маю натхнення покричати про глину.
Ми бачимо по телевізору скільки людей похилого віку і важко хворі стають безхатченками, бо існують такі як Войтко і з допомогою не менш жадібних нотаріусів позбавляють людей житла, а близьких родичів – законної спадщини.
Уже другий місяць як ініціатива «Тепле місто» переросла у статус Благодійної організації. І другий місяць середовище вже має свій постійний офіс на Тринітарській, 11. Щовівторка тут збирається ціла команда креативних людей, вони обдумують, як зробити місто кращим. Хто вони? Давайте знайомитися ближче.
У редакцію газети «Репортер» звернулися підприємці, які стверджують, що їх змушують викуповувати свої ж місця, на яких вони торгують вже понад десять років. При чому через аукціони, на які пропонують запросити знайомих, аби позмагатися в ціні.
Оголошують виступ Леді Беатріс. Виходить чорнява дівчина – вінок, вишиванка, намисто, високі червоні чобітки. Далі відбувається еротичний танець з народними елементами під… російськомовне «Появись мой суженый». Публіка захоплена, вона чекає фінішу – оголеного тіла. Нарешті, «леді» знімає все, крім трусів, вишиванка валяється на підлозі, оплески.
Минулого тижня був на зустрічі виборців з Петром Шкутяком. Думаю, знайшов те, що шукав. Це людина, яка уже має певне політичне минуле, яка пішла воювати в АТО, ризикувала життям, залишивши вдома малих дітей. Це однозначно говорить про те, що людина спонукається інтересам суспільства. Це привернуло мене й переконує, що він здатен захищати наші з вами інтереси.
Переповнені маршрутки, розбиті дороги, болото, пилюка, жахливі вивіски – все це, як фальшиві ноти в мелодії. Через них боляче вухам, через них нам не подобається те, що ми чуємо, через них ми забуваємо, як справді звучить наше місто.
«Місто дружнє до дітей» покликане створити у центрі Івано-Франківська зручний і цікавий простір для малюків.
Ми хочемо бачити Івано-Франківськ сучасним європейським містом з відповідною культурною та матеріальною частиною. Це – наша ціль. Давайте озвучимо основні проблеми, які наразі не дають нам її реалізувати.
В Івано-Франківську створили перший в Україні громадсько-перекладацький проект «Вавилонська бібліотека». Відтепер найкращі твори світової класики будуть перекладені та видані українською мовою.
«Репортер» познайомився з цікавою родиною Соляників із Києва. Настя, Ярослав та їхній маленький синочок Слава переїхали до Івано-Франківська зі столиці, аби пожити тут півроку. Кажуть – місце ідеальне.
Цієї осені у місті побільшало людей з темною шкірою. Їх і раніше можна було побачити на вулицях, але тепер їх багато, як ніколи. Справа в тім, що африканських та інших іноземних студентів, що навчалися за контрактами у Донецьку та Луганську, відправили продовжувати студії подалі від війни, зокрема й до нашого міста. Тобто, ця молодь – теж вимушені переселенці зі сходу України.
Простір буде заповнений дизайнерським магазином, де продаватимуть оригінальні речі, виключно від українського виробника. За вікнами-вітринами будуть посадочні місця, а на час презентацій чи концертів — зручна сцена. Посадочних місць по залу буде чимало. Є навіть ідея з одним спільним столом у ресторані – для всіх. Дружньо, тепло.
На мою думку, зараз гостро стоїть проблема створення нового середовища, в якому мають загинути рештки бидлуватості й безкультур’я. Якщо люди просто почнуть жити за єдиними нормами стосунків, ми матимемо культуру, в якій не буде злості, штовханини, нецензурних лайок. А починати треба з елементарних речей: не плювати на тротуар, не кидати сміття під ноги, не псувати природу тощо.
“Пару років тому приїздили журналісти зі сходу. Я їм екскурсію проводив. Казав усе, як було. А вони мені: «Як ви могли воювати, ми ж братні народи?». Отоді я взлостився!”