Можливо, ще є сенс пояснити всім, хто забув чи не знає, що все це не постановка, не сторіз, не комп’ютерна гра, не приколи і навіть, на жаль, не страшний сон? Що це сама дійсність – наша, не чиясь.

Ініціювали такий захід представники центру НАТО Прикарпатського університету. Для того, щоб проінформувати молоде покоління про необхідність євроінтеграції.

Каже, ці вибори – щось нове для України, бо показали феномен Зеленського, як результат медіа-контролю та психологічного чинника.

“Грубо кажучи, українська ситуація тепер трохи нагадує бунт у сиротинці, в якому звільнені від уявлень про традицію співіснування у просторі і часі малолєткі (у нас це насправді не зовсім прив’язане до віку) готові зашугати і викладацький персонал, і обслугу”.

“У кожному разі, за будь-якого розкладу звалювати я нікуди не збираюся. Якщо що, то пережили ми совєтів і чека, зможем пережити й блазнюка”, – пише Винничук.

Це в старших поколінь у світоглядному фундаменті лежать тексти і травми. А в покоління репу – переважно настроєвий туман, в якому замість їжачка ховається передчуття невідворотного краху теперішнього світу.

Ні, я не збираюся псувати бюлетень. Я точно поставлю відповідний значок навпроти якогось одного прізвища. Проте я досі не знаю, що все-таки мене мотивуватиме. У кожного з них ще цілі дві доби, щоб мотивувати мене. На жаль, мотивувати від протилежного.

“Сезонна залежність стає ще виразнішою, коли передвиборчі тижні збігаються з передвеликодніми”, – пише Прохасько.

«Полум’яних служителів ідей грають у всі дірки. А вони, сараки, потрапляючи до волохатих лап політтехнологів і кураторів, все собі щось бурмочуть про «невмирущі цінності», – пише Єшкілєв.

Згадується афористичне «Мати в Німеччині прізвище Мюллер усе одно, що жодного прізвища не мати». Десь так воно і в Україні з Петренком, пише Юрій Андрухович.

“З Валером Бондаром (1956–2012), видатним художником-графіком і запеклим українцем, я перетинався головно ще в дев’яності”.

“Хоч ми не знаємо, чого хто хоче тепер, пам’ятаємо, хто що робив тоді, коли кожен крок мав можливість бути вирішальним”.

Все, що відбувається зараз в Україні – це наш тяжкий історичний спадок, в якому перемогла не ідеологія аристократії, як це сталося в західних країнах, а ідеологія посполитих та козаків.

Каже, що посланці Путіна розповсюджують фейки створені в Кремлі. Але він переконаний, що здоровий глузд переможе і виборці зроблять правильний вибір.

Все це ми вже проходили восени 2013 року. Але тоді не було війни. Й відповідно перед суспільством не стояла дилема: визнати моральну смерть держави головною небезпекою чи не ризикувати зміною коней на переправі, яку обстрілює ворог.