Згадується афористичне «Мати в Німеччині прізвище Мюллер усе одно, що жодного прізвища не мати». Десь так воно і в Україні з Петренком, пише Юрій Андрухович.
“З Валером Бондаром (1956–2012), видатним художником-графіком і запеклим українцем, я перетинався головно ще в дев’яності”.
“Хоч ми не знаємо, чого хто хоче тепер, пам’ятаємо, хто що робив тоді, коли кожен крок мав можливість бути вирішальним”.
Все, що відбувається зараз в Україні – це наш тяжкий історичний спадок, в якому перемогла не ідеологія аристократії, як це сталося в західних країнах, а ідеологія посполитих та козаків.
Каже, що посланці Путіна розповсюджують фейки створені в Кремлі. Але він переконаний, що здоровий глузд переможе і виборці зроблять правильний вибір.
Все це ми вже проходили восени 2013 року. Але тоді не було війни. Й відповідно перед суспільством не стояла дилема: визнати моральну смерть держави головною небезпекою чи не ризикувати зміною коней на переправі, яку обстрілює ворог.
“Вірусологія – це наука про наші стосунки з Росією. Віруси – це життя і робота на майже текстовому рівні”.
Настя Станко — журналіст “Громадського”, учасниця Майдану, військовий кореспондент, побувала в полоні у бойовиків так званої ЛНР.
Я бачив, як хлопці ховали в кишені кастети, шкіряні палиці зі свинцем всередині й ножі, мені Пурцель дав рукавицю з залізними зазубреними насадками, і ми рушили, перед тим трохи закропившись.
Соціальні мережі породили новий вимір демократії. Тепер «принижені та ображені» провінціали мають усі необхідні інструменти для фронтальної маніфестації. А хтось скаже: для фронтальної помсти, пише Єшкілєв.
“Він почав приходити у бари, в яких я працював. З абаканівським наплічником, який ставив під пластиковий стілець. Я завжди його частував. Одного разу було так, що він просидів у люксусовому барі цілий день, приймаючи там кількадесят франківських митців, які довідалися, що тут є Лишега”
Як тут не вилаятися від усієї душі? Чорт забирай, знову приїхали? Смертельно скучили за Союзом, виявляється, навіть ті, хто народився вже після його розпаду.
Цікаво, що у виданні «Українські народні казки» 1954 року цензура все ще присутня, але у виданні «Українські народні казки» 1958 року казки здебільшого подані без цензури. Та вже на початку 1970-х знову стали ці казки псувати. І триває ця невдячна справа донині.
“Учорашні найзліші вороги сядуть разом пити пиво й розповідати політичні анекдоти. Штабні з різних блоків зустрінуться на днюхах спільних коханок, сльозливо обнімуться та заспівають”, – пише Єшкілєв.
“І нарешті – про наших таємних симпатизантів. Бо ж є серед «росіянців» і такі. Скажімо, 12% їхнього люду вважають, що в нас на виборах «можливі незначні порушення, які істотно не вплинуть на загальний результат». Уявляєте?”