“У 2019-му 16% учнів не подолали пороговий бал ЗНО. Тобто кожний шостий не те що не склав на мінімум, не склав взагалі…”

“Тому спимо далі. П’ять років поспимо на лівому боці, потім ще п’ять на животі, а там, диви, і головний демон здохне”, – пише Єшкілєв.

Продовжуючи розмови про сексуальність, Юрко Прохасько розмірковує про природу революцій та їхню нескінченність, про насолоду від невдач та їхнє повторення, про немарність прагнень та неохопність модерності.

Нам досі бракує вміння розповісти на фортепіано якусь власну історію. Натомість вдається незле помедитувати з клавіатурою.

“Навіть якщо ми будемо тестувати дітей з четвертого класу, а потім через п’ять років – це нічого не змінить, бо буде, як казав мені колись знайомий хірург…”

“Якщо музика людського роду почалася з ударних (ритм!), то вчорашній соленізант Філ Коллінз, якому 30 січня виповнилося 69, – живе втілення її ритмічного праелемента”, пише Юрій Андрухович.

Більшість наших «лідерів думок» якась підозріла. Тобто, пардон, особлива. Їм за нефіґ шо обгадити ближнього, але не дай Боже зачепити якийсь порохнявий міф, популярний серед творчих старпьорів та в академічній дідорні.

Після приходу німців у місті відбувалися речі, про які не надто багато згадують досі. Німецький терор почався з польської інтеліґенції…

“До літератури це майже не має стосунку. Це явище іншого формату. Але питання не в явищі, а в тих 800 000 фейсбучного населення, котре прагне причащатися з цього теплого джерела”, – пише Єшкілєв.

«Кожен другий ранок встаю з відчуттям, що мої життєві батарейки «depleted», і що їх нема чим замінити», – пише Ярослав Грицак.

“На початку був не чоловік, а переклад. Покальчуком я захоплювався з молодих років завдяки латиносам, яких він перекладав.Так, Хуліо Кортасар передусім”, – пише Юрій Андрухович.

“Усі пили воду. І вода, що заходила у тіла, робила їх на якийсь час беззбройними, але дуже жвавими. Так звірі часто поводяться при водопої”, – пише Прохасько.

Не знаю, чи існує ще в якійсь країні подібний парадокс: щоб в одного народу було дві мови – за…

“Деякі післяноворічні газети оприлюднили черговий перелік кандидатів на здобуття Державної премії імені Тараса Шевченка. Усе як завжди – держава вкотре виявляє свою турботу про найтонше, про високе, про святе…”, – пише Андрухович.

“Радянський державний маразм давно вже пропив свій глобус, проте шизоїдним повеням, як бачимо, нема переводу”, – пише Єшкілєв.