8 квітня 1990 року над Івано-Франківською міською радою вперше за радянський період підняли український національний прапор.
Ця історія сталася десь у 1974 році. Тоді бахурі з одної околиці щось не поділили з батярами іншої. «Стрілку» набили на старому цвинтарі за готелем «Україна» (нині «Надія»), який тоді лише будувався. Битися домовились ввечері, коли вже стемніє.
Ще у вересні 1939 головна вулиця міста називалась Сапіжинська. Совіти перейменували її на вулицю Сталіна, а німці – на Адольф Гітлер штрассе.
Від хвороби померли не менше 50 мільйонів чоловік – приблизно 3% від усього населення планети на той момент.
Є цікава легенда про виникнення назви «стометрівка». Ніби за Польщі власник ресторану «Уніон» влаштовував своїм офіціантам змагання на швидкість. Хлопцям видавали тацю з повним келихом пива і вони бігли парами від центрального входу ресторану (тепер офісний центр «Київ») до перехрестя з вулицею Василя Вишиваного – якраз виходило 100 метрів.
Кароль Вільк мав авторитет серед колег та й начальство цінувало його як хорошого майстра. Лише в особистому житті Каролю не щастило.
До вересня 1939 року Монд командував піхотною дивізією. 20 вересня у бою з німцями був поранений, потрапив у полон, а потім у концтабір. До Польщі повернувся вже у січні 1946 року.
У Галичині для запобігання епідемій розкладали символічні вогнища, носили різні обереги, закопували ладан на перехресті доріг чи влаштовували благодійні обіди для убогих. А ще вживали незмінні віками профілактичні засоби – часник, цибулю й сухофрукти.
У цей день, 26 березня, відзначають День хворих на епілепсію (Фіолетовий день) та День національної гвардії України.
Чех Карл Калоус був директором в’язниці “Діброва” і проґавив втечу Мирослава Січинського. Досидів би перший український “терорист” свій термін, ніхто б того Калоуса й не згадував.
Прапор супроводжували троє кавалеристів у одностроях армії Великого Герцогства Варшавського, яке було союзником Наполеона. Саме такі кінні стрільці здобули Станиславів у 1809 році.