Коли фотографії цього авто з’явилися на спеціалізованому інтернет-форумі, фахівці одразу назвали його музейним експонатом. Бо практично все в ньому оригінальне, а коли цей ГАЗ-69А виїжджає на вулицю та ще й з відкинутим тентом, не помітити його неможливо.
Це авто випустили у 1971 році, за рік до того, як модель взагалі зняли з виробництва. Він переїхав до Івано-Франківська з села Горохолина Богородчанського району. У 2009 році на обійсті старенького дідуся його знайшов нинішній власник Василь Розвадовський. Навіть ззовні машина була трохи пошарпаною, бо їздили нею переважно полями та горами, а вже всередині…
Загалом реставрація тривала два роки. І результатом роботи власник задоволений, тим паче, що все робив власноруч. «Розібрав до найменшого гвинтика, — розповідає Василь Розвадовський. — Зробив піскоструменеву очистку кузова, перефарбував авто із пісочного кольору в хакі, як це зазначено у техпаспорті. Ззовні машина виглядала ніби більш-менш, але в процесі роботи близько половини запчастин довелося замінити на нові».
ГАЗ-69А був своєрідним радянським джипом. У народі його прозвали «козликом». Особливості — повний привід, чотириступенева коробка передач (три + задня), додаткова роздаткова коробка, важіль вмикання переднього мосту. Чудова робота двигуна на низьких обертах дозволяє легко долати підйоми та вибиратися з багнюки на бездоріжжі.
Має «козлик» кілька особливостей, які нині здаються екзотикою. Заводиться авто ногою — справа біля педалей є додаткова кнопка запуску. Бак пального під заднім диваном має свій щуп, тож перевірити, скільки бензину в баку можна, не заводячи машину. Рамки вітрового скла підіймаються вперед догори, а повністю лобове скло відкидається вперед на спеціальні кронштейни капоту та фіксується гаками. «Машина практично не має пластикових деталей, — додає власник. — Тут усе металеве, виняток — ручки та кнопки на панелі приладів».
Пишається Розвадовський і «рідними» 16‑дюймовими колесами та оригінальними сидіннями, які нині є особливою рідкістю. «Сьогодні на цих авто переважно міняють сидіння, бо «рідні» є незручними, — говорить ретро-любитель. — Автомобіль робили для армії та сільського господарства, про комфорт не дуже переживали, тому сидіння взагалі не регулюються. Але я добивався автентичності, можу похвалитися, що тут навіть дермантинова оббивка є оригінальною. Єдине, що перешивалося, — чорна вставка внизу на задньому дивані».
Відкриваємо борт багажника. Біля запасного колеса у спеціальному кріпленні зафіксована сокира, на стінці закріплений насос, а зверху, на «стелі» багажника — лопата. За словами Розвадовського, ще тут є кріплення для паяльної лампи та невеличкої каністри, які так само мали бути в комплекті радянського позашляховика.
«Виїжджаю на ньому лише влітку, та й то, лише коли сухо, — говорить Василь Розвадовський. — Тільки раз заради цікавості виїхав взимку, коли були морози. А так, то це авто тримаю в гаражі, а повсякденну машину – на вулиці».
За кілька років він уже назбирав багато оригінальних запчастин та різних дрібничок до свого «козлика», недавно знайшов навіть утеплювач для тенту, який використовували на Далекому Сході. У майбутньому хоче зібрати також дводверну версію цього радянського джипу, а ще — легендарну «Победу».
До теми
ГАЗ-69 — радянський легковий автомобіль підвищеної прохідності. У народі відомий як «козлик». Серійно його почали виробляти у 1953 році на Горьківському автомобільному заводі, а згодом і на Ульяновському автозаводі. Зняли з виробництва у 1972 році. Його наступником вважають УАЗ-469.
Машину випускали у двох модифікаціях: дводверний ГАЗ-69 з відкидним заднім бортом на вісім місць (шість людей на тримісних лавках) і сільськогосподарський (командирський) ГАЗ-69А — чотиридверний кузов на п’ять місць (із одним заднім диваном).
Comments are closed.