Цю машину можна побачити всього кілька разів на рік, коли власник виїжджає на ній на виставки чи автопробіги. Раритетний Москвич-401 завжди привертає до себе увагу. «Репортер» глянув на машину зблизька.
Зараз, коли дороги занесені снігом, Володимир Микицей не їздить на своєму Москвичі. Тож можна сказати, що автомобіль зараз у своєрідній зимовій сплячці. Та навіть у гаражі машина вражає. Білосніжний красень ніби щойно з заводу. Насправді ж йому 61 рік.
Усе почалося з кузова, який сім років тому знайшли у Львові. Та щоб відреставрувати його до повного оригіналу, довелося шукати «донорів». Ним стали ще два іржавих Москвича. У таких випадках треба купувати весь автомобіль, бо їх власники не хочуть продавати агрегати окремо. Усе це робить реставрацію дорожчою. Автомобіль довгий час взагалі не чіпали, а загалом його реставрація зайняла два роки.
«Робота з відновлення автомобіля дуже кропітка, — розповідає Володимир Микицей. — Кузов обробляли піскоструменем до самої основи, наново підварювали усі зазори. Хромові деталі та бампери ми хромували на Запорізькому автомобільному заводі. «Рідний» двигун теж був неходовий, переставляли з іншої машини. Так само було і з кермом, молдингами на капот тощо».
Великою проблемою стали колеса. Покришки, які б підходили до ретро-авто, дуже важко знайти. Деякі фірмові ковпаки, які нині виблискують на колесах Москвича, раніше були мисками для собак на сільських обійстях. З іншого боку, сьогодні вже продаються готові резинові ущільнювачі, ліхтарі до старих Москвичів.
«Важко було фарбувати Москвич, — згадує Микицей. — Майстри взялися, обіцяли, що все буде «в ажурі», а як дійшло до справи, то довелося перефарбовувати його тричі. Не кожен майстер може працювати з округлими формами старих машин. Фарба тече, треба перетирати, наново фарбувати. Лише на це пішло майже все літо».
Білосніжний красень хоч і є оригінальною реставрацією, та все ж має кілька незначних доопрацювань. Під кришки капота (їх там дві) Володимир Микицей підклав ізоляцію, щоб зробити їх міцнішими. У післявоєнні часи виробництва перших Москвичів був дефіцит металу, і капот робили не з листового автомобільного металу, а фактично з простої бляхи. На заводі навіть приварювали знизу поперечні розтяжки, щоб додати жорсткості конструкції. Як каже Микицей, якби не така нестача, можливо, так і не побачили б світ Москвичі-кабріолети, або славнозвісні «буратіни» — машини з дерев’яним кузовом.
Ззаду Володимир прилаштував два додаткові ліхтарі, які виконують роль сигналів повороту. Це данина нинішнім правилам дорожнього руху. У 1940-50-х роках Москвичі не обладнували «поворотниками», ззаду був лише один стоп-сигнал. Ліхтарі взяли з іншого раритету, ГАЗ-51, тож дивляться вони природно.
Погляд притягує салон. Його виконали під старовину, але значно краще — на сидіннях красуються стильні написи «Москвич». «В оригінальному варіанті в салоні був натягнутий простий дермантин, — каже Микицей. — А наш салон ми уявляли й малювали самі. Маємо тут шкіру та шкірозамінник. Насправді салон не є проблемою, були б гроші. На один з Москвичів, які реставрував під замовлення ще до цієї машини, я зробив повністю шкіряний салон. Тоді це потягнуло біля двох тисяч доларів».
Рідне пальне для цього авто — 66‑й бензин, але на нинішніх заправках його вже немає, тож заправляють бензином 76 або 80. На один виїзд на виставу в центрі Івано-Франківська власник заливає до баку 15 літрів пального. «Скільки точно машина «їсть» бензину, я не знаю, та щоразу, коли виїжджаю на ній до міста, знову заливаю 15 літрів, — каже він. — Але порівняно з 8‑циліндровим двигуном ЗІС-101, який спалював по 30 літрів, 401‑й Москвич ще дуже скромний».
