Два насичені роки в історії міста:
60 робіт митця поєднують у собі гуцульську та козацьку історичну тематику, адже чоловік родом із Запоріжжя, проте вже багато років живе в Івано-Франківську і щиро закоханий у Карпати.
Наразі інвестор розробляє стратегію розвитку товариства, виготовляють документи для отримання ліцензії.
Батьки втішені, що ситуація вирішилась саме таким чином: однак все ж хочуть, аби надалі діти не ставали заручниками паперових тяганин.
Місцеві зустрічають їх по-різному. Одні дякують за допомогу. Інші вважають, що вони їдуть за грошима й посадами або навіть… рабами. До волонтерів мешканці Донбасу досі не звикли.
Хороша колонка.
До влади можна ставитися в різний спосіб. Можна байдуже, перепитуючи, хто там тепер президент і чи є в уряді міністр у справах псів і котів. Можна, мітингуючи проти свавілля ментів, одночасно бачити себе у снах в поліцейській формі. Можна жити махновщиною, відкидаючи кожне насилля над особистістю. Можна навіть любити владу за приємну посмішку на білборді.
Нині і студенти, і викладачі, які переїхали з окупованих територій, знаходять у Франківську нових друзів, інтереси, навіть роботу. Зізнаються, що не особливо об’єднуються в окрему спільноту, бо не відчувають в цьому потреби. Просто намагаються почати все спочатку.
Давайте прогуляємось однією тихою вуличкою, яка сто років тому відігравала роль «станиславівської Кончі-Заспи». Вона й сьогодні є елітним районом міста. Йдеться про вулицю Тарнавського, яка за Австрії називалась ім’ям поета Юліуша Словацького
Якщо ваша дитина не хоче йти до школи, придумує відмовки, нічого не розповідає про своїх однокласників, ні з ким не спілкується, не запрошує і не ходить в гості до друзів, у соціальних мережах має обмежені контакти, погано спить, зі школи повертається у брудному одязі чи з порваними речами, губить речі, каже, що їй бракує грошей чи гроші почали зникати з дому – ймовірно, вона є жертвою цькування.