СВІЖЕ:

Тарас Прохасько: Верж капці!

Facebook
Telegram
X
WhatsApp
То, що ступня має аж таке значення, я зрозумів у Друскінінкаю.

Курде, всі ці стежки з різним покриттям і рельєфом, якими треба було ходити босому, щоби певний мікроландшафт діяв на визначені ділянки стопи, викликаючи або смуток, або ейфорію, або ще якесь почуття у людині розумній, яка так чи інакше ступає, натискаючи і розслабляючи таким чином нервові закінчення, які йдуть просто у мозок, який задає шкалу наближення до плата щастя, пише Тарас Прохасько на порталі Збруч.

Якщо зважити на неможливість і непотрібність тотальної босості, то виявляється, що ціла та піктограма залежить від взуття. Якщо доля – це спосіб контакту мікрокосмосу із макрокосмосом, якщо активним способом контакту є стояння і ходіння, то самою долею або, принаймні, її посланцями є капці. Той фільтр, який собою допускає доторк укладеної певним чином ноги до певним чином приготованої поверхні. Чомусь у дитинстві світ через взуття не видавався притульним.

Читайте: Тарас Прохасько потрапив у рубрику “людина тижня”

Ноги постійно промокали і мерзли, навіть після короткого походу до школи. Капчики сповзали, незважаючи на пришиту гумку, і ковзали, черевички тиснули, улюблені кеди завжди були замалими, спричинюючи характерний загин пальців, натомість гумаки усе були завеликими. Людина не може не залежати від обставин – думав я, а взуття є якраз обставиною найдотичнішою.

До війська я пішов у радянських кросівках, в яких пробíгав стільки кілометрів, що йти в такому до війська не пасувало би, якби не то, що замість цих абукасимів я отримав чудесні кирзаки. Символ і сфера особливої у світі цивілізації. Хоч пощастило з розміром – на складах був надмір маловживаного 45-46, можна було не просто вибирати, а перебирати – та кирза, як і друскінінкаївськи стежки, вимагала адаптації. Гнучкості ноги, її тертя, коли незворушною є обув.

Перші тижні припасовування були подібними на токарський верстат. Глибокі гнійні рани вирізував недезінфікованими канцелярськими ножицями самозваний фельдшер. Войско виглядало катастрофічно. Через ніжність шкірки ніжок ніяка навала була би неможливою. У локальних партизанських операціях таких знерухомлених переважно душать свої побратими. Але за кілька літніх тижнів кирзаки вже  стали частиною тіла. Ретельне бандажування онучами перемінилося на спритне впихання ноги у халяву, поверх якої лежить накинута онуча. Хоч зимою було страшенно холодно, у кирзаках я демобілізувався, хотів випробувати їх в умовах, близьких до мирних.

Читайте також: Тарас Прохасько: Як карта ляже

Через тиждень пішов у них на Чорногору. У певний момент скинув, заховав у мішок і пішов босо. І це був справжній кайф – трави високогір’я, сухі дороги траверсу, теплі озерця калабань, гострість ламких камінчиків у потічках, теплі шорсткі плити ґорґанів, бляшане листя під буками, лагідне гладження прихилених ялівців, хода на сліпо, лиш торкаючись долонею ступні завченої наперед фактури. Потім були різні підошви і верхи черевиків, які підошву під певним кутом тримають. І без нічого. Обмацування саду. Обпечення на перегрітій колії.

Були врешті дивні черевики. Штивні, слизькі, але казали, що вони стійкі до різних хімічних речовин. Не знаю – пощо мені такі. Але у них я пройшов кілька десятків кілометрів узбіччям дороги у кінець світу. Сушив над вогнем, і вони стали тверді, немов криця. Намагався розмочити, розварити, пхав у молоко з маслом, яке потім стало будзом, а черевики ніяк не розм’якли. Закоцюрблі згини і зморшки витискали з ноги усю спроможність прямоходіння. Верж капці у берду – сказав гуцульський чоловік, коли ми підпирали разом його коня, аби той не послизнувся на полонинці, вкритій раннім снігом. Верж капці. Я не знав, як маю вертатися у засніжене місто без черевиків, але повірив, що їх треба позбутися. Аби ніщо не тиснуло, не гризло, не їло і не терло. Аби ноги були зимні, але вільні. Аби ніщо не перешкоджало робити свою долю своєю. Як стопа скаже. Як стопа стане. Як стопа ступить. А далі – тільки вигідні папучі, що бережуть судини від несподіваних очікуваних жиляків.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

СХОЖІ НОВИНИ
свічка
втрати ворога
війна
ОСТАННІ НОВИНИ
свічка
На війні загинули прикарпатці Степан Човганюк, Дмитро Герук, Дмитро Губанов та Олег Дикун
0B8A5253
Війна через об’єктив. Відеограф Назар Назарук про роботу на фронті
установка
В ІФНТУНГ відкрили сучасну навчальну установку
лазертаг
У Франківську відбудеться благодійна гра з лазертагу
Даноші
Через 11 років міжнародна перевірка підтвердила шкоду від ферми «Даноші» на Прикарпаття
Тулик
Франківський студент Станіслав Тулик виборов срібні медалі на міжнародному турнірі з армрестлінгу
Іван Монолатій
Професор КНУВС Іван Монолатій номінований на премію імені Шолом-Алейхема 2026 року
Руслан Звір
Після титанових суглобів — до нових перемог: ветеран з «Прикарпаттяобленерго» Руслан Звір готується до «Гарту-2025»
ремонт дороги_1
На Прикарпатті ремонтують критичні пошкодження на трьох дорогах державного значення
Соціум_03
Socium Developer: перший і єдиний девелопер Франківщини, що отримав відзнаку «Соціально відповідальний Бізнес 2025»
IMG_8243
«Спогад відіграє памʼять». У Франківську створять цифровий архів Олега Лишеги
Записки тата з війни_1
У Франківську військовий медик презентував книгу «Моїй донечці. Записки тата з війни»
Прокрутка до верху