За статистикою Мін’юсту, кількість розлучень в Україні зростає. Лише у 2018 році їх було понад 53 тисячі. На Прикарпатті на 10 тисяч мешканців припадає вісім розлучень – це четверте місце знизу у своєрідному рейтингу областей. Неповна сім’я вже є досить звичною для суспільства, бо ж, кажуть, краще добре розлучитись, ніж погано жити разом.
Але дітям від того не легше, пише Репортер.
Як можна відмовитися?
Як не крути, а найчастіше з сім’ї йде батько, а діти залишаються з мамою. Наскільки часто син чи донька будуть бачитися з татом, залежить від обох із подружжя.
Про такі речі люди говорять неохоче, просять не називати прізвищ. Франківець Дмитро розповідає, що розлучився через сім років після одруження. Доньці на той час було три роки.
«Моя колишня дружина виросла в сім’ї, де вона була єдиною дитиною, тож її батьки опікувалися нею надмірно, навіть коли ми жили окремо, – розповідає Дмитро. – Я вважаю, що не давав причин для розлучення, але приходив пізно з роботи, і їй цього вистачило».
Зараз чоловік не підтримує стосунків з колишньою дружиною, спілкується лише у справах доньки, якій уже 15 років.
«З дочкою я у добрих стосунках, по вихідних і не тільки, зустрічаюся з нею, ходимо в кіно, на піцу. Я даю їй гроші на відпочинок, на ґаджети. Звісно, сплачую аліменти», – розповідає Дмитро.
Ірина розлучилася 10 років тому. Каже, причина в чоловікові.
«Він на роботі знайшов іншу, почав гуляти, – каже Ірина. – Коли ми розлучилися, я дітей забрала з собою. Він живе у Харкові, в нього інша сім’я: дружина і прийомна донька. Спілкуємося лише з побутових питань. Спочатку аліменти не платив, спеціально звільнився з роботи, але тепер, за законом, мусить сплачувати невелику суму».
Коли подружжя розлучилося, їхньому синові було п’ять років, а доньці два. Жінка каже, бачитися з татом не забороняє, але вся комунікація між ними завершується конфліктом.
Читайте: Кривдник або жертва. Чи зможе новий закон зупинити булінг у школах
«Син ще тягнеться до мого колишнього чоловіка, шукає батьківської підтримки, а донька його взагалі не сприймає, вона виросла без нього, – каже Ірина. – Коли він приїжджав сюди, то зірвався, накричав на дітей. У конфліктах між нашими спільними дітьми і його пасербицею, він стає на бік останньої. Діти не звикли до нього, бо він пішов, коли вони були малі, а тепер приїжджає раз на кілька років».
Анні нині 24 роки. Її виховувала мама. З татом вони розлучилися, коли Анні не було ще й року.
«Усе, що відбувається навколо, впливає на нас, особливо, якщо це було в юному віці. У дитинстві я не сильно страждала, що у мене неповна сім’я, але, напевно, це таки дало своє, – говорить Анна. – Думаю, я стала більш самостійна, незалежна, у мене твердий характер, мама навчила мене цінувати себе. Звісно, це вплинуло на мої стосунки з чоловіками, я більш обережна з ними».
Мама Анни не забороняла їй бачитися з татом, але байдуже ставлення з його боку відштовхнуло доньку.
«Ми з ним бачилися кілька разів, коли я була маленька, ходила до нього в гості. Але потім сама не захотіла його бачити. Коли мені було 19 років, то побачила його в магазині, але він мене не впізнав і пройшов повз, – говорить дівчина. – Звісно, було образливо, але це минуло. Я не розумію, як можна відмовитися від своєї доньки. За дитину завжди відповідають двоє».
Любов треба заслужити
Директор обласного психологічного центру Людмила Підлипна каже, як би батьки не старалися, для дитини розлучення завжди травма. Але негативний вплив можна зменшити.
«Для дитини двоє її батьків – це гарантія її безпеки, тому їхнє розлучення вона переживатиме важко, – говорить психолог. – Важливо, щоб батьки не займали позицію ворожнечі, не намагалися втягнути у своє розлучення дітей. Для дитини дуже важливо, щоб батьки, в яких би стосунках вони не були, залишалися для неї батьками. Який би негативний досвід вони не пережили одне з одним, дитина – це те, що їх завжди буде об’єднувати».
За словами Людмили Підлипної, важливо, щоб батьки не налаштовували дитину одне проти одного, не говорили «я добра, а тато – поганий». Також не можна використовувати дітей як посередників у стосунках, говорити «передай свої мамі…». А ще – робити дітей рівними собі по віковому розвитку.
Читайте: Діти стають добрішими? Як у франківських школах впроваджують інклюзивну освіту
«Наприклад, коли мама ставиться до шестирічної донечки як до подружки, з якою можна обговорювати своїх майбутніх обранців. Для дітей це неприпустимо, це порушення їхніх психологічних кордонів. Цю інформацію вони ще не можуть переварити, бо у них немає досвіду, це розхитує їхню психіку», – каже психолог.
Розлучення – це психологічна травма для дитини у будь-якому віці, хоч до трьох років вона переживає це легше. Але тоді дитина дуже близька з мамою, відчуває її хвилювання через розлучення, тому теж хвилюється. А вже у підлітковому віці, коли діти переживають складний емоційний та психологічний період, правильно пояснити їм розлучення – дуже складно.
За словами психолога, важливо не влаштовувати сцен при дитині, бо це її дуже лякатиме. Але і вдавати, що все добре, також не краще – фальш і напруга все одно нікуди не зникнуть.
Батьки мають зайняти дорослу позицію, домовитися про зустрічі, про те, хто яку відповідальність може взяти. Чим більше вони зможуть між собою спілкуватися, тим легше буде дитині.
Читайте: Рідний ґвалтівник. Чому на Прикарпатті діти страждають від сексуального насилля
«Варто розуміти, що дитина – це їхнє продовження і рівень відповідальності їх обох, – говорить Людмила Підлипна. – Якщо у батьків з’являються нові стосунки, вони мають розуміти, що вимагати негайної любові від дитини до вітчима чи мачухи – нереально. Цю любов треба буде заслужити. Якщо мачуха чи вітчим одразу вимагатимуть дисципліни – вони вже програли».
Дорослі, які дітьми пережили розлучення батьків, переносять цей досвід і у своє подружнє життя.
«Дівчина чи хлопець можуть терпіти токсичні стосунки, щоб не втратити партнера, як це зробила мама. Якщо сім’ю кинув тато, донька може, навпаки, постійно рвати стосунки, щоб не опинитись у ролі своєї мами. Може взагалі боятись стосунків або бачити у партнерові ті речі, які колись робив її тато, і підсвідомо впадати в істерику», – каже психолог.
Та все ж, незважаючи на шкоду, за словами Людмили Підлипної, краще розлучитися, ніж терпіти нещасливий шлюб, бо це впливає не менше.
«Дитина – як каталізатор у сім’ї, у стосунках. По дитині завжди можна зрозуміти, чи в щасливій сім’ї вона живе. Якщо двоє втратили у стосунках не те що любов і пристрасть, а просто елементарну повагу, то краще розлучитись. Адже дитина все одно буде бачити цю постійну напругу. Звісно, дитина буде сумувати, що в неї немає, наприклад, тата. І мама відчуватиме провину, що обділяє дитину, намагатиметься якось компенсувати… Та якщо вона зробила все, щоб вийти із токсичних стосунків, важливо розуміти, що це та ціна, яку варто було заплатити».
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.