Війна

Море манить. Франківець Роман Микуляк зустрічав Новий рік в Антарктиді

За бортом мінус 69, навколо льодовики й пінгвіни, штучна ялинка постійно хитається, чоловіки танцюють з чоловіками, а з радіо, за тисячі кілометрів, чути вітання близьких. Отак в Антарктиді Новий рік зустрічав франківець Роман Микуляк. Моряк з Прикарпаття служив на флоті, побував у 59 країнах, бачив такого, що годі уявити!

Роман Микуляк з дружиною Ольгою. 1974 рік

Гори на море

У «Репортер» заходить дуже галантний чоловік у морській формі – 73-річний Роман Микуляк. Каже, востаннє так одягався у 1979-му, а нині – вперше за 36 років!

Звичайний хлопчина з богородчанського Солотвина ніколи б не подумав, що проміняє гори на океани. Мріяв бути істориком, але в Станіславський педінститут його не взяли. Розчарований юнак подався на північ, де працював кіномеханіком. Їздив від села до села за сотню кілометрів та крутив фільми.

Льодовик з літаком та ГТТ (гусенично транспорний тягач) відколовся від берега та відпливає в океан

«Одного разу мусив заночувати у місті Печора (Комі, Росія), – пригадує чоловік. – А в готелі, в одній кімнаті на 15 людей, зі мною ночували два моряки. Вони розказували про мандри. І так мені то запало в душу, що сказав собі: «Що б не було – стану моряком!».

Так 18-річний Роман поїхав до Ленінграда (Санкт-Петербург), пройшов там суворий відбір і потрапив на військово-морську базу на острові Котлін. Службу закінчив з відзнакою, пропонували лишитися, але його манив Північний флот.

Роман Микуляк з друзями. 1968 рік

Всіма навколосвітніми подорожами тоді займалося Мурманське арктичне пароплавство. Микуляк подав туди документи і півтора роки працював електриком на дизель-електроході «Лена». Це судно було одним із серії кораблів посиленого льодового класу. Таких мали п’ять, головний – «Обь», який і ходив до Антарктиди. Потрапити на нього було майже нереально.

«Якось мене направляють на це судно на підміну, – пригадує пан Роман. – Сталася якась поломка і ми з головним механіком полізли дивитися, в чому справа. Я випадково вказав причину неполадки, а механік це оцінив».

Про Надю, каструлю та графа Болконського

У листопаді 1970-го «Обь» із науковцями – разом з екіпажем десь до 200 людей – відправилася до льодовиків. Для Романа то був перший такий рейс. Хоча найнебезпечніші місця й минали, але, каже, бачив хвилі до 26 метрів!

Команда визволяє корабель з льодовиків. За допомогою вибухівки, а нерідко вручну – кірками

«Антарктида – це щось незабутнє, – зітхає пан Роман. – Певно нема такого острова на північно-льодовиковому шляху, де б я не був. Практично на кожному була дослідна станція, військово-морська база чи стратегічна авіація, яких ми забезпечували продуктами, паливом, вугіллям. Але Антарктиду ні з чим не порівняєш».

У травні 1971 року Микуляк відправився у другу експедицію. Згадує, що було складніше, бо застрягли серед льоду на вісім місяців…

На військовому кораблі. Краща аварійно-рятувальна служба Північного флоту

В Антарктиді екіпаж та науковці жили на кораблі. На станціях – лише зимувальники.

Новий рік в Антарктиді франківець святкував двічі. Музика, танці, але чоловіки танцювали з чоловіками, концерт був – самі виступали, самі слухали. Микуляк завжди співав «Марічку».

Команда корабля вручну тягне з борта судна літак. Антарктида

На кораблі прикрашали штучну ялинку, мали такі страви та напої, які в СРСР і не снилися, бо привозили з інших країн, коли ходили за провізією. Згадує, що у другому рейсі з ними таки відправилися п’ять жінок.

«Була така Надя, помічниця на кухні, багато уваги мені приділяла, поки на борту не з’явився один водолаз, – посміхається моряк. – На Новий рік нам завжди влаштовували радіопривітання з дому. Журналісти спеціально їхали й записували рідних, а потім те нам передавали. Мене завжди брати вітали. І тут несе ця Надя гаряче у каструлі-нерозливайці, а з радіоприймача лунає дитячий плач. Диктор говорить, що це той водолаз уперше почув плач свого сина. Надя застила, а далі як виллє ту каструлю йому на голову! Всяке бувало».

Острів Рудольфа. Могила Георгія Сєдова

А в Канаді є така традиція, розповідає моряк, якщо судно на Новий рік першим перетинає демаркаційну лінію порту Монреаль, тобто кордон, то капітану дарують «золоту» тростину, а кожному з команди – різдвяну індичку та ящик пива. Вони двічі на таке потрапляли. А ще під Монреалем жив потомок графа Болконського, про якого ще Лев Толстой у «Війні і мир» писав. Він запросив капітана на обід, взяли туди й Микуляка, бо з фотоапаратом.

Нападаючий Роман Микуляк

Злачні місця

За словами Романа Микуляка, саме його захоплення фотографією дозволило побачити більше, ніж іншим.

«Наш капітан дуже любив зніматися на якомусь фоні, – сміється чоловік. – Тобто не він на фоні Антарктиди, а вона – на його фоні. Раз прийшли на американську станцію в затоці Росса. Начальник станції запросив капітана злітати на їхньому літаку «Геркулес» на Південний полюс. А як капітан полетить і ніхто його не сфотографує? У Канаду приходили, то з капітаном на таксі до Ніагарського водоспаду їздили».

Новий рік в Антарктиді

Цікаво, що на берег моряків пускали лише по троє, аби не втікали, бо багато, особливо, прибалтів лишалися у тій же Канаді чи США.

ГТТ – таким транспортом пересувалися по Антарктиді

За місяць в Антарктиді Микуляк заробляв 1500 рублів. Для порівняння, вчитель отримував 130, інженер – до 150. Цим багато користали.

«Ото виходиш за прохідну порту, а на тебе вже кидається якась дівчина з квітами та словами: «Як я тебе довго чекала». А ти її перший раз бачиш, – розповідає пан Роман. – У мене такого не було, але інші іноді лише в одних трусах поверталися».

Портові «фахівці» додавали морякам у спиртне клофеліну та грабували їх.

«Раз з Антарктиди прийшли у Бразилію, аби поповнити запаси, – згадує Микуляк. – До нас підпливало судно з повіями, але наші не велися, то ті дівчата нам кричали: «Імпотенто!». Ну, в нічні клуби на стриптиз ми ходили, але під величезним секретом. Було багато «злачних» місць, які морякам хотілося відвідати».

Романтика мандрів і заробіток – це добре, але бували ситуації, коли Микуляк і з життям десь підсвідомо прощався. Потрапляли у страшні шторми. Під час одного капітан оголосив, аби всі одяглися у парадну форму, крутили браву музику, аби настрій піднімала. Усе обійшлося.

Острів Хейса, станція «Нагурская». Білий ведмідь заглядає до науковців

Море зводило зі знаменитостями

Роман Микуляк знає англійську, італійську, німецьку та французьку мови. З одним французом після моряцтва переписувався довший час.

«Познайомився з ним у порту, розговорилися, пішли в каюту на чарчину, – розповідає моряк. – Кожен народ унікальний. Через дві години спілкування я вже все знав навіть про коханця його дружини. Раз три місяці стояли у порту під Ліверпулем (Англія). Гостювали в одного лорда, жартували, про футбол говорили, але про нього я взагалі нічого не знав. Він возив нас у Ліверпуль на футбол. Бачив, як королева Англії вручала кубок Кевіну Кігану».

Антарктида. Вказівник на станції «Ленінградська»

Взагалі море дало багато можливостей та подарувало зустрічі з неймовірними людьми. Пригадує Рюріка Тімофєєва – він першим досяг Північного полюсу на підводному човні. Має автографи знаменитої четвірки – Асхат Зіганшин, Пилип Поплавський, Анатолій Крючковський та Іван Федотов. Вони 49 днів на баржі самі в океані плавали, шкіряні ремені їли й вижили. Є автограф і лікаря Леоніда Рогозова, який в Антарктиді сам собі вирізав апендицит. З Юрієм Гагаріним, Фіделем Кастро бачився.

Карта Антарктиди 1971 року з вказаними діючими станціями. На всіх був Роман Микуляк

Через моряцькі зв’язки Микуляку навіть вдалося добитися аудієнції з Папою Римським Бенедиктом XVI. Знайомий італійський священик був близький до понтифіка, тож добився для подружжя Микуляків зустрічі. Папа тоді вручив їм грамоту з нагоди 35-ліття їхнього шлюбу.

Мову відняло кохання

Саме кохання завадило свого часу Микуляку піти у третій рейс в Антарктиду. У франківському парку 29-річний Роман побачив таку дівчину, що мову відняло.

Судно «Обь»

«Представилась Надею, гуляли до четвертої ранку, – пригадує пан Роман. – Наступного дня її шукати, бо запам’ятав адресу, а такої ніхто не знає. А йде якесь дівча, розпитую її, а вона: «А то через вас її тато вчора бив? Але вона не Надя, а Оля». То була її сестра. І так ми з Олею вже 43 роки разом. Оженився в 1972 році, в Антарктиду вже не пішов. Не жалію. Вважаю себе дуже щасливою людиною. У нас двоє дітей і п’ятеро онуків».

Але моря Роман Микуляк не залишив. Був ще в дуже багатьох країнах — 59! Поки 1 квітня 1979 року під Монреалем у Романа, тоді вже помічника капітана, не стався інфаркт. Так закінчилися його моря.

Пінгвіни Аделі

У Франківську чоловік 12 років був директором стадіону, викладав у фізкультурному коледжі історію України, всесвітню та географію. Зараз на пенсії, виховує чотирьох менших онуків, прищеплює їм любов до мандрів.

Станція «Молодіжна»

«Є місця, в які дуже хочеться повернутись, – замріяно говорить моряк. – У музей Хемінгуея під Гаваною, на Ніагарський водоспад, на Фудзіяму в Японії. Ще б раз на острів Святої Єлени, де помер Наполеон, пройтися вулицею Сент-Катрін у Монреалі та, звісно, в Антарктиду. Ця льодяна німота заворожує і притягує досі».

Отож відкриттів нам усім у новому році! А головне – аби поряд завжди були близькі люди!