Останні роки батьки все частіше стикаються з проблемою, коли дитина цілими днями зависає в комп’ютерних іграх.
В окремих випадках – це справді залежність, хвороба, тож її треба лікувати. А розвивається вона зазвичай саме через брак батьківської уваги, пише Репортер.
Коли батькам не до того
«Уже тепер можна не вагатись і говорити про те, що ігрова залежність – це одна з форм психологічної залежності, – говорить психотерапевт Вікторія Василюк. – І сміливо можна казати, що це все розпочалося з поширенням онлайн-ігор. Бо якщо на початках діти чи старші могли пограти, а далі йшли до друзів або на вулицю, то з онлайн-іграми ситуація значно погіршилась».
За її словами, тоді ж почалися проблеми у батьків. Але, якщо дивитись з іншого боку, то в дітей також.
«Проблема цієї психологічної залежності полягає в тому, що вона б’є по найвразливіших – дітях і підлітках, – пояснює психотерапевт. – У наймолодшому віці діти мають розвиватися, вчитися, читати, а найбільше їм треба живого спілкування. Раніше ця проблема вирішувалася якось сама по собі, ніхто всерйоз її не сприймав. Але коли в дитини падають показники у школі, вона закривається у собі, а кожен ранок починається з кнопки «запуск» на комп’ютері – тоді про це починають широко говорити. Але й тут не можна всю провину звалювати на дітей. Адже часто самі батьки через брак часу та з інших причин пхають п’ятирічній дитині в руки смартфон».
Читайте: Радянські поштівки. Яким був Франківськ двадцять років після війни (ФОТО)
Все, за словами Василюк, залежить виключно від батьків. Адже не можна повністю заборонити сидіти в телефоні чи комп’ютері, а навпаки, можна по-іншому використовувати ці ресурси.
«Є ж різниця, коли дитині купили комп’ютер в 6-7 років й дали повну свободу дій, а коли щось пояснили, показали, що інтернет – це велика сила й там можна дізнатися багато цікавого, – каже Вікторія Василюк. – Діти самі собі шукають пригод, поринають у мережу, знаходять там друзів, спілкуються, завантажують різні ігри, які потім їх затягують, і вони відриваються від цього світу. В школі, кафе, на уроках чи під час прогулянок в дітей у голові лише одне – прийти додому та в щось пограти. Тому можна впевнено казати, що в цих дітей є або був брак уваги від дорослих. І це психологічна травма».
Способів багато
«Найперше, що треба розуміти, коли батьки мають залежну від комп’ютера дитину – в такий спосіб вона тікає від проблем, браку уваги та відсутності спілкування, – говорить психолог Наталія Подольська. – Підлітки, що грають у мережі, в такий спосіб напрацьовують собі «авторитет». Вони можуть бути героями, гонщиками, військовими – і це все дуже захоплює. Когось менше, когось більше, а когось просто поглинає. Дуже часто діти закриваються у собі через проблеми у школі, сім’ї чи якісь особисті образи. От, дивіться, зі сторони – круто ж бути якимось рятівником світу, аніж слухати, як вдома сваряться мама з татом, чи терпіти знущання в школі від однолітків? А це якраз від браку уваги від батьків. Простими словами – дитиною не займаються».
У таких випадках, за її словами, не допоможе заборона комп’ютера, вимкнення світла тощо. Ще гірше, коли батьки сварять дітей, до чогось змушують або просто випихають на вулицю. Тоді дитина ще більше живе з думкою про ігри, рахує хвилини, коли вже повернеться додому та залізе в інтернет.
«З дорослими, яким вже за 20 років, трохи легше, бо в них є якесь коло спілкування, вони вчаться, це вже свідомі люди й багато хто в цьому віці вже працює та відповідає сам за себе, – говорить психолог. – Натомість, підлітки просто висиджують у мережі годинами та вбивають час. Багато з них агресивні через поразки в іграх. За статистикою, до речі, 90 % залежних – це хлопці. Вони азартніші, й коли справа доходить до поразки, то вони повинні відігратись».
За словами Наталії Подольскої, є кілька способів позбавити дитину залежності. Найпоширенішим є просто виховна бесіда. Але вона може спрацювати тільки на перших стадіях. Другий спосіб – піти разом з дитиною до психолога, визначити, коли, як та за яких умов усе почалося. У цьому випадку дуже важливою є й робота самих батьків, які повинні постійно займатися своїм чадом, щоб викорінити проблему.
Читайте також: Театральна терапія. Франківцям покажуть три вистави, де діти грають себе (ФОТО)
«До мене, наприклад, приходили батьки, які вдавалися до гіпнозу дитини. Були й такі, що самостійно годували дитину антидепресантами, – розказує Подольська. – Я проти таких методів, бо саме цю психологічну залежність можна вилікувати, просто приділяючи дитині більше часу. Були й такі батьки, що разом із сином починали грати в ігри, і йому ставало не цікаво, то він за кілька тижнів переставав грати взагалі. Все це індивідуально й дуже залежить від типу дітей. Пам’ятайте, що єдиний та найдієвіший метод – це запропонувати альтернативу: багато гуляти, розказувати щось цікаве, привчити до книжок тощо».
Усе в голові
«Мені купили комп’ютер, коли я закінчував 10 клас, – говорить 24-річний франківець Олег Струк. – Там навіть була умова, що мені його купують, тож я на відмінно закінчую школу. В принципі, так і сталося. Потім поступив до ПНУ на туризм. Але, починаючи з 11 класу, до 22 років я постійно грав у Counter-Strike 1.6 (відеогра командного жанру – авт.). То було моє життя, як і багатьох моїх друзів».
За його словами, успішність в університеті не падала, а навпаки було якесь захоплення – треба швиденько все вивчити, поробити, аби потім сісти за комп’ютер.
«Бувало, що й пропускав пари, бо сиділи до ранку на різних серверах, рубалися на міських чемпіонатах, словом, було дуже весело, – розказує Олег. – А ще веселіше стало, коли вийшла нова CS:GO (покращена версія гри – авт.). Там можна купувати різні модельки зброї, аксесуари. А не сподобається, то можна продати, але тільки всередині гри, бо гроші вже вивести неможливо. За весь час я витратив на це понад 1000 доларів, а тепер то все просто лежить десь на акаунті, на якому ще й до всього я зіграв понад 12000 годин (середній показник геймера на рік складає 200-300 годин – авт.)».
За словами Струка, вийти зі світу ігор йому допомогла дівчина, друзі, що постійно витягали з дому, а ще – робота. Але до того, каже, жодна бесіда не змогла його переконати, що це залежність і це погано.
«Я усвідомлював, що це трата часу, енергії, сил, нервів, але що з того, як мене тягнуло знову й знову? – говорить Олег Струк. – Це не допомагає, коли тебе вчать і пояснюють, що ти робиш неправильно. Допоможе тільки самоусвідомлення. Неможливо чогось добитися, все життя граючи в ігри. В мене є знайомі, що тратять на нове залізо й самі ігри понад 1000 доларів на місяць, але доки це буде тривати – невідомо. З мене ніхто не бере приклад, бо це також не працює. Якби не батьки, які дозволяли – не факт, що я мав би ті самі гроші на ігри. Але батьки не вічні, а щоб стати кимось – треба щось робити».
Вибратися з видуманого світу можна тільки самостійно, впевнений Олег. А ще батьки не повинні давати надто багато кишенькових грошей на витрати, особливо на інтернет. Звісно, проконтролювати все неможливо. Але все починається із ставлення до виховання дітей ще змалечку.
