Акцент Світ

«Град» довбає молотом

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Машина «вмерла». До місця дислокації прикарпатського 5-го батальйону лишилося з 15 км. Довелося викликати хлопців, аби притягнули до себе і наш транспорт, і волонтерів ВПО «Коломия-центр», і фотокореспондента «Репортера». Хоча настрої населення до українських військових позитивні, але ж кордон – якихось 4-5 км. Кожна «подорож» небезпечна. Днями бійці батальйону потрапили в засідку. Техніка пошкоджена. Але більша трагедія, коли гинуть люди…

grad13

Чекали не довго. Під’їхала вантажівка з групою супроводу. На обличчях бійців – напруга. Вони готові зустріти небезпеку. Мікроавтобус зачепили, рушили. 15 км ніби й не багато, але коли це в «червоній» зоні АТО та ще на швидкості в 50 км / год. – вічність. На Донеччині сонце сідає скоріше, тому намагаються пересуватися дорогами до шостої вечора. Але все минулося. Ми прибули у розташування 5-го батальйону територіальної оборони «Прикарпаття».

grad12

– Доброго вечора! Замначштабу, – представляється чоловік у камуфляжі.

– Маю акредитацію для роботи в зоні АТО. Чи ви не дозволяєте фотографувати?

– Та ні, що ви? Ми навпаки раді. До нас майже ніхто не приїздить із преси. Йдемо я вас познайомлю з комбатом, – посміхається.

grad11

Це втішило, бо незважаючи на всі заяви прес-служби АТО, працювати фотокореспондентам важко. Там не фотографуй, з тим не говори, туди не ходи. А головне – ніхто не хоче возитися з журналістами. Ця обережність військових зрозуміла. Але вони також мають зрозуміти, що, не висвітлюючи війну зсередини, ми програємо війну інформаційну.

grad10

«Доброго вечора, хлопці! Сідайте за стіл, – радісно зустрічає комбат, – пізно вже. Вчора нас «градами» обстріляли. Слава Богу, всі живі. Не вгомоняться ніяк росіяни, луплять зі своєї сторони. Склад продовольчий згорів. Завтра подивитесь».

Швидко стемніло, але спека не спала. У батальйоні – тиша.

«Над базою «безпілотнік». Усім бути біля бліндажів», – прозвучало в рації комбата. А на небі – купа зірок, одна рухається. Це безпілотний апарат. Ще й мобільний зв’язок зникає – скоро може бути обстріл. Треба йти у схованку. Найбезпечніше місце – бліндаж. І що глибше ти вкопаєшся та вище зробиш насип, то безпечнішим буде укриття. Цієї ночі минулося, але який там сон?

grad8

Ранок, шоста. Сонце вже припікає. Всі бійці на ногах. У кожної чоти своє завдання. Йду знайомитися з хлопцями та оглянути наслідки обстрілів з «Граду». Пересуватися доводиться відкритою територією. Є відчуття небезпеки. Ще не зовсім адаптувався. Проте, бронежилет скинув. Хлопці кажуть, що так менше привертаєш увагу і не виділяєшся на фоні інших. Лише ті, хто йде на завдання, вдягають повну амуніцію. Пройшовся до складу харчів, в який влучив снаряд «Граду». Прямого влучання не було, але намет прошили кілька осколків і він загорівся. Зараз там згарище, тліє. Спершу намагалися загасити, та лише витратили воду. Дещо з харчів врятували…

«Шкода намету, – говорить завсклад, – а волонтери стільки понавозили харчів, що вистачить надовго. Та й Міноборони постійно надає. Сьогодні має бути колона з продуктами. Єдина проблема – з водою, бо вона тепла. А так хочеться прохолодної!».

grad4

Так, тут навіть у тіні 30 градусів.

«Це наш транспорт. Шкода, бо деякі вже настільки розбиті, що й віддавати нема що, – говорить офіцер, показуючи пошкоджені автобуси. – А це той автобус, який на фугасі підірвався. Хлопець загинув. Молодий був, гарний військовий. Вічна йому пам’ять».

grad7

Автобус весь побитий, вікна розбиті, бампер відірваний. На задньому сидінні коробка зі слідами застиглої крові. У салоні закривавлені бинти. Хлопця намагалися врятувати. Не змог­ли. А от автобус вдалося відбити та відтягнути на базу.

grad5

Вдалині стоїть КрАЗ. Капот і бокове крило пошматовані уламками від «градівського» снаряду.

«Шкода, – говорить механік батальйону, – ми його з 72-ї бригади притягнули. Те, що там залишилося від неї. Нас хоча б не так поливають «градами». Там узагалі було пекло. Ми їздили хлопців вивозити. То дійсно жах – не кожен може дивитися на таке».

grad3

П’ята година. З бійцями батальйону наговорилися досхочу. Всі готові битися, вірять у перемогу, дещо змучені, але бойовий дух – високий. Треба триматися. Найголовніше для них – підтримка своїх, краян. Вони відчувають це, вдячні.

grad2

Виїзд додому відклали на завтра. Ввечері їхати небезпечно.

«Бензопила» літає, – каже один із бійців. – Щось вони зарано сьогодні». «Бензопила» – це той самий безпілотний апарат, він дзижчить точно, як бензопила. Збираємося біля бліндажу. І раптом – свист! Міномет.

«Всі в укриття!», – кричить комбат.

За пару секунд з десять бійців вже сиділи в бліндажі. Вибух. Десь недалеко. Пристрілюються. Знову свист, за ним вибух. Далі пішла ціла канонада вибухів. Навіть повітря в бліндажі трясеться.

– Всім докласти ситуацію, – каже в рацію комбат.

– Перший – добре. Другий – все добре… Сьомий – все добре, – відрапортували чатові.

– Добре, що всі живі та цілі, – зіт­хає комбат.

За пару хвилин обстріл розпочинається знову. Триває 20 хвилин. У бліндажі майже всі слухають і рахують. Комбат по рації постійно з’ясовує ситуацію. Стріляють зі сторони Росії.

Ніби стихло. Кілька бійців біжать до машин – треба перегнати транспорт у безпечніше місце.

За пару хвилин прилетів «Град». Бліндаж трясе. Удари в землю глухі, але настільки сильні, ніби хтось б’є великим молотом. Всі дивляться на стелю бліндажа. Вона здригається. Хтось схилив голову – молиться.

– Сьомий, як там у вас? – питає в рацію комбат. Рація мовчить.

– Сьомий, як там у вас?!

– Все добре, – нарешті відповідь.

– Ну, слава Богу!

grad1

Стихло. Бійці кидаються надвір. З одногу боку горить ліс, з іншого – поле. Небо багровіє. Побігли гасити пожежу, адже неподалік загорілася машина з боє­припасами. Одному з вояків вдалося відвезти її від бази та ще й загасити на швидкості.

Виставили караули. Інші пішли перепочити у бліндаж. Але цієї ночі мало хто спав…

Зранку я разом з волонтерами ВПО «Коломия-центр» вирушив додому. В голові крутилося одне: «На цих хлопців із 5-го батальйону можна покластися».

P. S. Особлива подяка командиру 5-го батальйону Віталію Комару та волонтерам ВПО «Коломия-центр» – за допомогу й турботу в зоні АТО.

Write A Comment