Тридцятирічному Роману Ілитчуку із Микуличина, розвіднику 57 бригади загрожує від 10 до 15 років позбавлення волі лише за те, що він заступився за побратимів з «Айдару», яких на Донбасі била поліція. Чоловік місяць просидів у СІЗО. Вдома бунтували активісти, односельчани, добивалися правди. Нарешті, Романа випустили на поруки мера Яремче. Зараз розвідник підліковує серце та чекає на справедливий суд.
Сєпарам в зуби
Зустрічаємося з бійцем біля лікарні. Він вийшов на свіже повітря після крапельниці. Каже, серце трохи барахлить після пережитого.
Раніше Роман Ілитчук був успішним підприємцем. Потім — Майдан, від початку до кінця. Коли почалася війна, також не міг сидіти вдома і пішов добровольцем.
У лютому 2015-го Ілитчук відправився на полігон, а вже у березні опинився в АТО. Служив у 17 батальйоні 57 бригади. Був розвідником, командиром групи. З побратимами впритул доходив до Горлівки, в Зайцево, каже, дивились сєпарам у зуби.
«Я відслужив з гідністю і честю, — говорить Роман. — Виконував усі накази, якими б важкими вони не були. Бог нас охороняв, мою групу — всі живі й здорові».
Позивний у нього був — «Крим». Комбат нарік перед першим виходом. У нього служив раніше хлопець з таким позивним, такий же шустрий. Роман про комбата, як і про весь батальйон каже — бойові, мовляв, ні десантники, ні спецназ не робили того, що вони. Відзнаки, нагороди, відслужив чесно, а тепер…
«З Майдану на війну, з війни в тюрму, з тюрми сюди — в лікарню, — розвідник дивиться десь убік і говорить ніби говорить сам із собою, руки злегка тремтять. — Справа не закрита. Тож буду їхати туди знову — на слідчі експерименти, суд. На душі важко, бо рвав задницю для цих людей. А зараз таке? Я після цього будь-кому, хто хоче йти воювати, скажу, нехай навіть не думає. За що? За те, аби нас садили в тюрми? Та ніколи в житті! Ніхто не піде служити, якщо військових будуть закривати».
Як усе було
Вночі з 6 на 7 січня 2016 року Роман Ілитчук разом з групою розвідників патрулював Дзержинськ. Пояснює, що під час служби, коли не було виходів, то їх відправляли на патрулювання — слідкувати за порядком, аби військові не сиділи по кафешках і не пили.
Роман з хлопцями під’їхав під нічний клуб «Бродвей» і залишився там попити кави. А його хлопці поїхали об’їжджати місто, за ним мали повернутися пізніше.
Пригадує напівпорожній зал, як замовив каву і сидів біля барної стійки. Ще чув, якусь потасовку біля туалету. Там усі цивільні, тому не втручався.
«Звідкись взялися два військових, — згадує Роман. — Побачив їх, коли натовп уже виводив їх із туалету на вулицю. Спускаюсь за ними. Ще встиг викликати своїх. На вулиці — чоловік з десять. Одного хлопця відтягли вбік і б’ють, а другого вже пакують в машину».
Роман підбіг до автівки, відтягнув чоловіка, що штовхав військового до салону. Тим чоловіком виявився Іван Ігнаткін — з місцевої поліції, на той момент він числився на лікарняному. Пізніше стало відомо, що поліцейських у тій бійці було троє.
Ілитчук боронив то одного військового, то другого, захищався сам. Нарешті, вистрелив у повітря, а потім двічі в землю. Натовп розбігся. Роман підняв документи військових, аби віддати. Один лежав у крові, другий вже трохи отямився. Тут приїхав патруль і поліція.
Романа з побитими військовими відвезли на експертизу, взяли кров на алкоголь — в жодного не було.
Ті військові — хлопці з «Айдару». Заїхали попити кави й почули, що кричить дівчина — пішли рятувати. Її били головою до умивальника, вони й заступились, а натовп переключився з неї на «айдарівців».
Особливо небезпечний
Зранку Ілитчуку повідомили, що той поранив Ігнаткіна у стегно. Чоловік стверджує, що не міг, бо той стояв далеко, а відрикошетити не могло, бо сніг.
«Я без проблем поїхав у міськвідділ, здав пістолет, магазини, почали оформляти, — пригадує боєць. — Роз’яснив ситуацію, ще були «айдарівці», патрульні, які приїхали в той момент. Потім справу взяла військова прокуратура. Приїздили, коли ми стояли під Горлівкою, оформлювали всі документи. По тих документах я йшов як свідок».
Крім того, експертиза довела, що пуля, яка влучила у Ігнаткіна — не з Романового пістолета. Жодних претензій до нього не було. Далі були завдання у Зайцево під постійними обстрілами та довгожданий дембель.
Вдома Роману вдалося побути лише тиждень. З Бахмутівського міськвідділу зателефонував слідчий Косаковський і попросив приїхати, «бо справа серйозна».
25 квітня Роман приїхав у Бахмут (раніше — Артемівськ). Пригадує, кинули документи на стіл на ознайомлення і як в кінці дочитався: «…строк від 10 до 15 років позбавлення волі». Одразу обшук, приставили охорону й буквально за 3-4 години — до суду.
«Державний адвокат мав лише півгодини, аби розібратися, — говорить Ілитчук. — На суді слідчий розказує мою статтю, мої дії. Я це все заперечую. Далі військовий прокурор Мозговий говорить: «Ми вважаємо, що цей чоловік особливо небезпечний, бо він на даний час безробітний і в нього двоє неповнолітніх дітей». Потім суддя вийшла з радчої кімнати та оголосила — місяць у СІЗО».
Бути напоготові
У СІЗО сепаратисти сиділи разом з українськими військовими. По стінах написи: «Укропи, вішайтесь, ви тут знайдете свою смерть».
«Там дурдом, що твориться, — говорить Роман. — Скільки хлопців військових сидить. Є й такі, що винні, але десь 60 % — як я, просто попали під роздачу».
Військові були в корпусі суворого режиму. В одному крилі вони, а в іншому — довічники. У камері — 12 хлопців з різних підрозділів, переважно розвідники та артилеристи. Жахливі умови, їжа, нестерпне чекання, розмови про війну, розчарування.
«Яке ставлення до військових, коли там усі сепаратисти? — крізь зуби говорить Роман. — На прогулянці постійно на сторожі, бо Бог його знає, що кому в голову стрельне — може, тобі шило якесь у спину встромлять? Постійно треба бути уважним».
У СІЗО Роман сидів місяць і десять днів. Через адвоката зв’язувався з рідними. А вдома пікетували, протестували, робили рух та шум. Романа брали на поруки нардепи, командир бригади, мер Яремче Василь Онутчак. Віддали саме міському голові…
Роман припускає, що «закрили» його саме через комбата, мовляв, на того мали зуб десь нагорі, якось під час допиту на це натякнув слідчий.
«Зі мною сидів хлопець — умисно вбив людину, — розповідає Роман. — Йшов з цуценям вівчарки і цивільний переїхав пса велосипедом. Солдат наздогнав його і вбив. Це умисне. Йому дали вісім років. Я нікого не вбив і мені дають від 10 до 15! Є справедливість?».
Час лікує
Зараз триває досудове слідство. Ілитчука захищає адвокат Анатолій Рябошапка. Він із Краматорська. Роман називає його патріотом, довіряє.
«Я можу сказати одне — слідство велось упереджено, — наголошує адвокат. — Військова прокуратура, яка наглядає за цією справою, теж не виконує своїх обов’язків. Немає там того, що йому інкримінують. Роман діяв згідно зі Статутом Збройних сил України. Якби не його дії, то двох бійців — лейтенанта та рядового 24-го штурмового батальйону «Айдар» — сепаратисти затягли б у машину і невідомо, що б із ними зробили».
Три дні тому захисник написав клопотання й відправив слідчому, що справу треба закрити, бо в діях Романа немає складу злочину.
«Вони це самі бачать, — говорить Рябошапка. — Але військова прокуратура, яка здійснює процесуальне керівництво, вона упереджена теж. Зараз є проект закону Надії Савченко про те, аби справи бійців Донецької та Луганської області розглядали суди Києва та інші. Та поки це проект. І ми нікуди не спішимо».
За словами Анатолія Рябошапки, Ігнаткіна — саме того, що почав ту бійку, лише не так давно звільнили з роботи. Вранці 8 травня він п’яний влетів на автомобілі у дерево. Постраждала пасажирка. До речі, тої січневої ночі, біля клубу він також був п’яний. І це показала експертиза. Але Роману Ілитчуку від цього поки що не легше.
Comments are closed.