Історія Акцент Газета Фото

Батарея Муравйова. Як Станіслав вісім днів відбивався від німецької авіації (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Німецько-радянська війна розпочалася 22 червня 1941 року і швидко перетворилась на розгром Червоної армії.

Що відбувалось у Станіславі? Війська, які тут стояли, висунулись до кордонів, партійні чиновники спалювали папери, а кати НКВС розстрілювали в’язнів. Але один підрозділ таки воював з німцями з першого дня, пише Репортер.

Зенітна парасоля Станіслава

За перших совітів Станіслав був буквально нашпигований військами, штабами та складами. Усе це від ударів з повітря прикривав 227 окремий зенітно-артилерійський дивізіон, який складався із трьох батарей.

Перша – старшого лейтенанта Луценка – стояла наприкінці вулиці Червоноармійської, в районі саду 1-го травня, й мала завдання прикривати військовий аеродром.

Червоноармійською тоді називалася сучасна вулиця Шевченка, а «першотравневий» сад – це парк Шевченка. За кільцем Чорновола починався військовий аеродром, де базувався 12 винищувальний авіаполк, озброєний літаками И-16.

Третя батарея лейтенанта Гацерідзе стояла у селі Вовчинець, біля цвинтаря. Там, де Вовчинецька впирається у Т-подібне перехрестя, сьогодні стоїть багатоповерхівка, а за Польщі був великий фільварок. У його будівлях розташувався штаб дивізіону, поруч містився склад боєприпасів.

Другою батарею командував лейтенант Олексій Муравйов. Їхня позиція була в районі заводу «Позитрон», приблизно там, де нині торговий центр «Велес». Зрозуміло, що завода тоді й близько не було, а вся територія виглядала великим полем.

На карті позиції зенітників тягнуться з північного сходу на південний захід, прикриваючи місто з львівського та калуського напрямків. Нагадаємо, що СРСР теж активно готувався воювати з Німеччиною, яка зосереджувала свої війська саме з цього боку. До того ж, залізничний міст через Бистрицю, розташований неподалік, теж потребував прикриття.

Москва не дозволяє

Зенітна батарея зразка 1941 року налічувала чотири 76-мм гармати. Вони могли збивати літаки на висоті 9250 м і пробивати броню до 78 мм.

Також у складі батареї був вогневий взвод, що мав два великокаліберні кулемети ДШК і дві зчетверені установки 7,62-мм кулеметів «Максим». Установка з «Максимами» називалась М-4, могла робити до 2000 пострілів за хвилину та вражала цілі на висоті 3,9 км. Солдати називали її «м’ясорубкою» або «швейною машинкою».

Усі офіцери були дуже молодими. Командир вогневого взводу Микола Оністратенко лише у травні закінчив Севастопольське училище зенітної артилерії, а Муравйова щойно призначили командиром батареї. Жили вони у казармах на фільварку у Вовчинці.

Вогнева позиція стояла окремо й була добре обладнана. Від казарм до позицій проклали телефонний кабель.

Напередодні вторгнення з усього дивізіону в Станіславі залишилася тільки батарея Муравйова. Штаб і решта підрозділів вирушили у літні табори на Яворівський полігон, де проводили навчальні стрільби.

Німецькі літаки щодня перетинали кордон, але зенітникам категорично заборонили їх збивати. У суботу, 21 червня, порушень повітряного простору було особливо багато. У другій половині дня німці літали не по одному, а вже по два і навіть по три. Муравйов не раз питав у штабі армії дозволу відкрити вогонь, але відповідь була – «Москва не дозволяє». Ще й суворо попередили: без команди штабу вогонь не відкривати.

Ввечері 21 червня зенітники ще пішли до сільського клубу на танці. До казарм повернулися десь о другій ночі, а в 4.00 пролунав сигнал «Тривога!».

Перший бій

Близько п’ятої ранку пости повітряного спостереження зафіксували наближення до Станіслава групи літаків. Скоро зенітники нарахували дев’ять бомбардувальників Ju-88, яких називали Юнкерсами. Навідник доповів, що ціль спіймано. Муравйов запросив штаб армії, чи відкривати вогонь, але конкретної відповіді не отримав. Треба було приймати рішення, бо в разі чого НКВС швидко знаходило крайнього.

Врешті лейтенант скомандував відкрити вогонь. Після кількох залпів чотирьох зенітних гармат один бомбардувальник збили, він почав падати, а в небі розкрилися кілька парашутів. На захоплення екіпажу командир батареї відправив вантажівку з бійцями. Незабаром привезли полонених – п’ятьох німців, двоє з яких були нагороджені залізними хрестами.

«Один з офіцерів добре розмовляв російською, – згадував Муравйов. – Сказав, що літав над Іспанією, Югославією і його ніде не збивали, а тут збили при першому нальоті. Хотів побачити, хто це зробив».

Німців передали до військової контррозвідки.

Тим часом інші літаки обійшли місто з півдня і скидали бомби десь у східній частині Станіслава. Можливо, їхньою ціллю був вокзал, або Хриплинський залізничний вузол. При поверненні два літаки відділились від основної групи та пішли прямо на батарею. На висоті 100-150 метрів німці відкрили вогонь, зенітники затято відбивались.

Читайте: Легенди Станиславова. Дивний потерпілий

Командир першої зенітки сержант Кузьменко прямим влученням збив ще один «Юнкерс». Літак впав за 300 метрів від батареї. Після бою солдати пішли на місце його падіння. Весь екіпаж загинув. З обгорілого мундира пілота єфрейтор Карманов зняв залізний хрест, який потім передав командиру. Хрест Муравйов лишив собі в якості трофея.

Ближче до вечора батарею перенесли на північний захід, десь на кілометр. Звідти був кращий огляд, а ще поруч розташовувався склад боєприпасів. Наприкінці дня підвели підсумки: німці втратили два літаки, у зенітників – двоє поранених й одна пошкод­жена гармата.

Відійти та прикривати

Далі нальоти відбувались щодня. Німецькі літаки розрізняли за звуком двигунів. Солдати запровадили своєрідне ноу-хау. Якщо залізти в окоп, чути краще, тож ціль можна виявити раніше. Зенітники навіть облаштували для цього спеціальну «ячейку підслуховування».

24 червня німці скинули повітряний десант на спостережні пункти батареї, які знаходились за 12-14 км від основної позиції. Муравйов зібрав усіх солдат, вільних від обслуговування гармат і приладів, і відправив їх туди. На допомогу зенітникам з міста прискакав кінний ескадрон. Після нетривалого бою основну частину десанту вбили, решта втекла до лісу. Захопили один міномет і десяток автоматів.

Читайте також: 11 знайомців Січинського. Як склалося життя “першого українського терориста” після втечі з в’язниці

26 червня з Яворова прибув штаб дивізіону з двома батареями, але надовго вони тут не затримались. Совіти залишали Станіслав, тож у ніч на 30 червня зенітники отримали наказ відійти до Бучача та прикривати відхід основних сил. Там їм довелося прямою наводкою стріляти по німецьких танках, що прорвались у тил червоним…

За вісім днів батарея Муравйова збила сім німецьких літаків. Її командир залишився живим, війну закінчив майором. Після демобілізації поселився у Станіславі, працював на хлібокомбінаті. На початку 1980-х вулицю у новому мікрорайоні назвали – Батареї Муравйова. Нині це вулиця Миколайчука.

Автор: Іван Бондарев

Автор дякує директору музею «Герої Дніпра» Яремі Кваснюку за надані матеріали

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.