У Франківську є кілька старовинних кам’яниць, балконні решітки яких прикрашені монограмами, тобто ініціалами власників. Будинок на вулиці Незалежності, 5 має літери «D. K. L.», хоча, там цілком могли бути інші букви, пише Репортер.
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького. Фото Ігоря Гудзя
На початку ХІХ століття там стояли дві невеличкі споруди, які згоріли під час Мармулядової пожежі. У 1870-х обидва згарища викупив Францішек Худерський, який звів там муровану триповерхівку. За логікою, саме його ініціали мали б прикрашати балкон. У плані будинок був Г-подібний, на бутових фундаментах, мав дев’ять вікон по фасаду. Декор досить стриманий, найбільше виділяються підвіконні ніші другого поверху, заповнені рустом. По центральній осі фасаду, на другому і третьому поверхах, є по балкону з узорчастими металевими решітками. Нижній з них має згадану монограму.
Про Худерського нам відомо мало, однак і ті крихти інформації викликають повагу до цієї людини. Він народився в 1809 році у Ченстохові – головному релігійному центрі Польщі. Юнаком брав активну участь в антиросійському повстанні 1831 року, яке було жорстоко придушене. Потім доля занесла його до австрійського Станиславова, де він зарекомендував себе як добрий швець. Мав майстерню та великий склад взуття, успішно конкурував з єврейськими підприємцями. Крім згаданої кам’яниці, володів ще великим будинком на теперішній Галицькій, 9, де нині ресторан «Франко». Помер 26 квітня 1886-го, похований на старому християнському цвинтарі, могила не збереглась. Його справу продовжив син Ян, який відігравав активну роль у житті польської громади Станиславова.
Ще за життя старого Худерського кам’яниця поміняла власника. Перепис Австро-Угорської імперії за 1880 рік подає іншого господаря – доктора Кароля Ліппу (архіви свідчать, що він був лікарем, втім не вказують спеціалізацію). Схоже, пан Ліппа мав великі амбіції, оскільки зашифрував і увіковічнив своє ім’я на балконі.
Але він недовго тішився нерухомістю у центрі. Станом на 1890 рік кам’яницею володіє вже якийсь А. Вайсгаус. Чи то з поваги до попередника, чи через брак коштів, але балконну решітку він міняти не став.
Не чіпав балкон і Аба Мюльштейн, який володів кам’яницею у 1910-му. Той мав куди більш серйозні справи, оскільки був співвласником калуської броварні. У нашому місті він активно будував і скуповував нерухомість. На початку ХХ століття йому належав весь парний бік вулиці Бачинського, а в 1906-му правіше від кам’яниці Худерського він спорудив велику триповерхівку. Але й Мюльштейн у власниках надовго не затримався. Після Першої світової тут господарює голова станиславівського товариства польських купців Казимир Швайсер.
Усі перелічені власники здавали житло квартирантам, а площі першого поверху – під комерційні заклади. Свого часу тут містилась одна з перших кондитерських міста, що належала Владиславу Червінському. У 1890-х кілька кімнат винаймало товариство «Руська бесіда». Із Росією воно не мало нічого спільного, адже тоді українці називали себе русинами, а все українське було «руським». Там був, а точніше їв, сам Іван Франко. 31 березня 1890 року він виступав на шевченківському вечері у Станиславові, а потім зайшов сюди на комерс, тобто спільну вечерю.
За Польщі внизу також працювали крамниці, а другий поверх орендувала філія Загального зв’язкового банку. В радянські часи кам’яниця використовувалась як гуртожиток технічного училища № 1. Сьогодні там теж купа комерційних установ, а в простінках третього поверху висять великі портрети Коновальця, Бандери й Шухевича – ознаки офісу міської організації Конгресу Українських Націоналістів.
І хоча кам’яниця з австрійських часів мало змінилась, її важко впізнати з першого погляду. На старій поштівці ліворуч видно цілий квартал, а тепер там пустка. Сусідні будинки знищили в часи Першої світової, а от екс-оселя Худерського вистояла.
