Не треба сушити голову, чого хоче і що ладен вчинити Путін. Усе того ж самого і все так само — перемогти за всяку ціну. Стати першим серед перших, отримати право перекроювати карту світу, отримати ярлик на Україну, по ходу вирішуючи операційні завдання — зняття санкцій, легалізація анексії Криму тощо, пише ДТ.
Нічого нового, крім того, що в результаті на ходу зрежисованого загострення на адмінкордоні між Кримом і материковою Україною Путін намагається вибудувати нову “реальність” — і в трикутнику Захід-Росія-Україна, зводячи його до осі без України; і в новому витку мілітаризації Криму, що посилює крен у балансі сил у Чорноморському регіоні і створює реальну загрозу прямої агресії проти України; і в шантажі “лихі ви, піду я з “Мінська” і Нормандського формату”…
Зовсім не тішить, здавалося б, забавна ситуація, коли Україна і Захід тепер тролять Путіна улюбленою фразою Чуркіна: “А які ваші докази?”. Де докази терористичної діяльності українських військових? Де фото, відео, де вбиті й самі терористи? Цей побитий водій автобуса, який говорить написаними фразами на камеру, що посвячений у плани ГУР? Або весь у тюремних наколках двічі засуджений будівельник з Євпаторії, який підробляє у Підмосков’ї?!
Запис допиту Євгена Панова, зі слідами побиття на обличчі, коли він “зізнається”, злили в ефіри російських телекомпаній та інтернет-видань
Та це деталі. А загалом поки що складається програшна для України ситуація, якщо зважити на контекст подій на адмінкордоні між окупованим Кримом і Херсонщиною, на легку згоду наших керманичів виправдовуватися і проковтнути кремлівські маніпуляції, за якої диверсія, що не відбулася, раптом перетворилася на тероризм. Державний. Щоб підняти до рівня грізних заяв Путіна.
Багато хто зараз наводить аналогії з нинішнім тривожним і не до кінця ще зрозумілим сценарієм у далекій давнині. От і президент Порошенко натякає на Гляйвіц: “Україна рішуче засуджує тероризм у всіх його проявах і формах і, відповідно, відкидає практику використання будь-яких терористичних заходів для деокупації Криму. Саме Росія вже давно щедро фінансує й активно підтримує тероризм на території України, піднявши його до рівня своєї державної політики — і в окупованих районах Донбасу, і в анексованому Криму, в стилі 30-х років минулого століття”.
Залишимо далекі аналогії історикам і публіцистам. Хронологія і сюжети спекотного серпня-2016 підказують, що висновки треба робити з власних помилок весни-2014. І тому, що це продовження історії анексії Криму, і тому, що цілі нинішнього загострення, як бачиться, — ті самі, і навіть риторика Путіна повернулася до “нелегітимного” керівництва України, яке захопило владу силою. Не треба сушити голову, чого хоче і що ладен вчинити ВВП. Усе того ж самого і все так само — перемогти за всяку ціну.
У принципі, варіантів розвитку подій усього два, і вони взаємозалежні: шантаж великою війною з метою тиснути на Захід (і Україну) для розблокування “Мінська” на умовах Москви (вибори в ОРДЛО і конституційний хомут на шию Києву), з подальшим зняттям санкцій, а в разі, якщо він не спрацює, — провокація прямої агресії, за якої нинішні події вже будуть щільним бекграундом, який уже нагадує тугий заплутаний клубок. А для того, щоб ці плани агресора провалилися, потрібно всерйоз узятися за край нитки, що стирчить з цього клубка.
Хронологія і факти
Усі, хто починає історію нинішньої (поки що локальної) кризи з ночі з 6 на 7 серпня, вочевидь, серйозно помиляються. Передумови матеріалізувалися раніше — з перших днів серпня, коли Росія почала масово перекидати до Криму додаткове озброєння й особовий склад. Офіційний привід — планові навчання у Південному військовому окрузі, в який вписано окупований Крим. Спочатку — спеціальні навчання з видів усебічного забезпечення військ, а на Чорноморському флоті — з відбиття нападу підводних диверсантів і захисту головної бази в Севастополі, які мають стати прелюдією до наймасштабніших цього року стратегічних командно-штабних навчань ЗС Росії — маневрів “Кавказ-2016”.
Жителі Криму вже з перших днів серпня повідомляли в соцмережах про масове перекидання техніки, розміщали знімки залізничних ешелонів і колон, що заполонили траси півострова. Тобто у вільному доступі маємо документальні свідчення перекидання до Криму “Бастіонів”, “Іскандерів” і “Балів”. Одночасно велася ротація підрозділів (відбувається раз на півроку), які дислокуються у прикордонних з материковою Україною районах. 4 серпня Головне управління розвідки МО України повідомляло, що на північ Криму перекидають частини з Краснодарського краю. Водночас кримські підрозділи, у яких служать зрадники-перебіжчики з ЗС України, перекидають до Чечні й Дагестану. Хто знає, що таке пострадянська армія, може собі уявити той рівень, даруйте, бардака, який утворився в Криму в ці дні загального руху техніки і людей з автоматами.
Тому, коли вранці 7 серпня окупанти перекрили пропуск людей через свої КПП на адмінкордоні з Херсонщиною, а на дорогах з’явилися поліцейські патрулі з автоматниками, котрі перевіряли автобуси і машини, кримчани особливо не стривожилися. До облав за два роки почали звикати, жодних повідомлень про якусь загрозу у ЗМІ Криму і Росії не було, а чутка про дезертирів як пояснення встановлення блокпостів цілком життєва.
Та окупаційна “влада”, шерстячи й блокуючи потоки людей і автотранспорту, мовчала і на другий, і на третій день. Російські й кишенькові кримські ЗМІ не помічали “ненормальності” навіть тоді, коли на КПП на адмінкордоні з Херсонською областю і на Керченській переправі, де то відкривали рух, то перекривали, вже добряче закипіло, виливаючись в Інтернет, невдоволення людей. Неофіційно в ЗМІ зливали орієнтування на розшук чотирьох людей у камуфляжі з російськими шевронами, при цьому називалися прикмети тільки двох. Примітно, що українські силовики на запитання журналістів, що ж, зрештою, відбувається, слово в слово повторювали: перекриття “кордону” пов’язане з навчаннями російських військових та їх ротацією. І не більше того.
Тим часом уже 7 серпня координатор Цивільної блокади Криму Ленур Іслямов повідомляв, що вночі на Чонгарі з того боку перешийка було чутно автоматні черги. Про те, що стрілянина (кілька черг) повторилася 8 серпня, казали тележурналістам заблоковані на українських КПП і в “нейтральній зоні” пасажири авто, що рухалися до Криму.
При цьому російським журналістам спецслужби зливали багатоваріантну версію про українських диверсантів і їхніх кримських посіпак, про жертви серед військових РФ, що поширювалася спочатку тільки через соцмережі. По мізерній краплі в українські ЗМІ й соцмережі наші силовики вичавлювали інформацію про те, що п’яні російські військові (або військові й ФСБшники, вони ж прикордонники) влаштували стрілянину, кілька учасників зі зброєю втекли — їх і шукають. Офіційно тільки спікери Генштабу МО повідомляли, що інформація про українські ДРГ і їхні жертви, яка з’явилася в соцмережах, провокація.
Ну, і коли Київ пройшов іще один тренінг Кремля і Заходу на “не загострювати, а то нападе”, 11 серпня світу “пред’явили” аж три українські ДРГ, що прорвалися через мінні поля й лікувальні грязі та ропу Сиваша, з доданими чи то танками, чи то БТРами, два боєзіткнення, що забрали життя (за даними джерел росЗМІ у ФСБ і ГРУ) чи то двох, чи то п’яти людей. Так, кількість диверсантів теж коливається — від семи до 20+. І явочно — по черзі двох затриманих за підозрою в організації терактів: водія автобуса, колишнього АТОвця, волонтера Євгена Панова і будівельника з Євпаторії Андрія Захтея. Запис допиту Панова, зі слідами побиття на його обличчі, коли він “зізнається”, злили в ефіри російських телекомпаній та інтернет-видань. При цьому жодних інших доказів діяльності українських ДРГ на території окупованого Криму надано не було. Дійшло до смішного: російський Інтерфакс був змушений ілюструвати новину про українських “терористів” знімком туристичного намету з фотостоку.
Вершки з сепаратора
Увесь букет нісенітниць, що супроводжували версію ФСБ про українські ДРГ, які готують вибухи з метою зриву проваленого курортного сезону в Криму, уже достатньо “вивчений” інтернет-спільнотою, але зупинятися на ньому не будемо й з іншої причини. Кремль ніколи не переймався неправдоподібністю вигаданих сюжетів. Ні коли знімали постановочні “розстріли громадян Росії” в центрі Сімферополя 1 березня 2014 року для ухвалення рішення про введення військ в іноземну державу нібито для їх захисту, ні коли клепали кримінальні справи про “терористичну групу Сенцова”, ні коли вибивали свідчення з Клиха про чеченського бойовика Яценюка, ні коли фабрикували справи про кримського майданівця Костенка чи “справу 26 лютого”, коли Крим іще був не окупований, ні щодо справ хізбів… Якщо це озвучив Путін — це вже позиція ядерної держави.
Тому президент РФ скликав засідання Ради безпеки РФ, де виступив з різкою заявою та обвинуваченням, що Україна стала на шлях терору. Заявив про свою неучасть у пекінській зустрічі Нормандської четвірки. Наступного дня, через злив у ЗМІ, нам повідомили про намір перервати дипломатичні відносини з Україною (які до цього моменту Київ підвісив, не погодивши агремана на запропоновану кандидатуру нового посла — колишнього співробітника КДБ-ФСБ без дипломатичного досвіду й рангу).
Чи був це чіткий сценарій? Сумніваюся. Цілком імовірно, стрілянину між своїми з убитим(и), пораненими й дезертирами намагалися приховати, замовчуючи три дні причини фільтраційних заходів по всьому Криму. Однак біда не приходить сама навіть у росіян. 8 серпня, як стало відомо вже після гучних заяв Путіна, п’яні російські вояки поранили двох місцевих жителів — 23-річного Хафіза М. і його 20-річну супутницю, автомобіль з якими зупинили на шляху в Херсонську область нібито за підозрою в перевезенні вибухівки. Стільки шил приховати, звісно, вже було неможливо. Тому в хід негайно пішла розробка з українськими ДРГ, “диверсантів” швидко знайшли (затримавши Панова, який легально приїхав до Криму у поки що нез’ясованих справах, а раніше засудженого Захтія — за домовленістю), провели “роботу” і одержали “докази”. Тепер доводьте протилежне…
І це якраз один з маркерів, який пов’язує події в Криму 2014-го і цього року. “Колективний Путін” має чітку мету і рухається навпомацки: є опір — зупиниться, продумає траєкторію руху, немає опору — уперед і з шашкою наголо. Головне — швидке ухвалення рішення і його беззаперечне дотримання. У принципі, це мистецтво, яке Порошенко, взявши на себе всі важелі управління, досі не опанував.
Що міг, але не зробив Київ?
Масоване перекидання ешелонів і колон техніки, включаючи комплекси “Бастіон”, “Іскандер”, танки й БТР, розгортання у Джанкої авіаполку, посилення дивізії ПДВ на півночі Криму, підтверджені публічною інформацією ГУР, мали надихнути головнокомандувача на ухвалення тих рішень, на які він почасти спромігся тільки 11 серпня. Уже після того, як Україну її агресор мав нахабство звинуватити в державному тероризмі. Тобто запровадити підвищену боєздатність, посилити дислоковані в Херсонській області підрозділи. Бо сам факт наймасштабніших у Росії військових навчань на НАШІЙ території — уже причина до того, щоб застосовувати адекватні контрзаходи й бити на сполох. Цього не було зроблено.
Тому за влаштованим Москвою бездоказовим інформаційним шумом про “теракти” тема безупинної мілітаризації підсанкційного півострова взагалі відійшла в тінь. І що, і в якій кількості туди навезли — одному Путіну й Шойгу відомо. Тим часом МО України досі ще навіщось виправдовується, що навчання авіації на півдні ніяк не пов’язані з подіями в Криму, а тому не будуть скасовані…
Пізно вночі 11 серпня також стало відомо, що, у зв’язку із загостренням ситуації на адміністративному кордоні з АР Крим і в районі проведення антитерористичної операції, Служба безпеки України встановила рівні терористичних загроз для регіонів України. Найвищий рівень — “червоний” — встановлено для окупованого Криму, а також Донецької і Луганської областей (частково контрольованих). “Жовтий” (ймовірний) рівень — Запорізька, Миколаївська, Одеська, Сумська, Харківська, Херсонська і Чернігівська області. Тобто прифронтова Херсонська область у період такого загострення ситуації червоним алярмом у СБУ, треба розуміти, не світить.
Необхідно, насамперед, вжити заходи, які давно напрошуються: надійно перекрити канали фінансування проросійських організацій на півдні України; категорично заборонити поїздки українських військовослужбовців, співробітників Прикордонної служби та СБУ до Криму (так, у багатьох залишилися родини; так, житла для вірних присязі, які вийшли на материк, у Батьківщини чомусь немає; але це — війна, якщо хтось забув); запровадити жорсткий моніторинг ЗМІ регіону.
Керівництву держави і, у першу голову, її головнокомандувачу, слід назавжди відмовитися від режиму виправдань і чітко артикулювати, будь-якій аудиторії, — громадянам країни (незалежно від регіону проживання), західним партнерам, агресорові і його сателітам, — Україна має повертати окуповані території всіма доступними методами й засобами. Це її право й обов’язок.
Влада зобов’язана швидко й чітко оцінити ступінь існуючих загроз, спрогнозувати можливий напрямок головного удару (політичного і, цілком імовірно, військового). Відповідно до цього, розробити плани, що передбачають детальний комплекс заходів протидії. Військової, дипломатичної, інформаційної. З жорсткою прив’язкою до виконавців і дат. З необхідною деталізацією і неодмінними поправками на можливі форс-мажори.
Сонячний Крим накрив країну тінню нової війни. Канікули скінчилися.
Comments are closed.