Тарас Прохасько: Декомунізація знову є декоративною і поверхневою

Facebook
Telegram
X
WhatsApp

Пропонуємо свіжу публікацію франківського письменника Тараса Прохаська на порталі Збруч.

Прохасько

У кундериній «Нестерпній легкості буття» однією з основних тем чи ліній є історія статті Томаша про царя Едипа. Користуючись міфом, Томаш розмірковує про спільний злочин суспільства у комуністичні десятиліття, про невідворотність загального усвідомлення відповідальності і необхідність суспільного каяття. Томаш нагадує про те, як цар Едіп, наробивши купу злочинів і дурниць, врешті осліпив себе, коли дізнався що насправді він вчинив. Покарав себе фізичною сліпотою за набагато страшнішу сліпоту власного невідання і нерозуміння.

Як то буває, коли у наші часи використовувати міфічні метафори, на всіх читачів статті Томаша найсильніше подіяв образ виколених очей Едіпа. Через ці криваві очі всі казали – це вже занадто, про що він говорить, ще й лікар. Хоча справжньою причиною несприйняття, звісно, були інші речі. Народ, який пережив роки тоталітаризму, почував себе передовсім жертвою. І не тільки ті, хто дійсно потерпів від режиму, і не тільки ті, хто хотів просто жити своє єдине життя, незважаючи на обставини, які склалися саме у цей період історії. Навіть виконавці і конструктори системи не надто почувалися винними, бо ж мусила якось країна функціонувати, тай хотіли ж, щоби було краще, тай не знали ж усієї правди. І власне про це писав Томаш, згадуючи Едіпа. Незнання він вважав злочином, тому прозріння пов’язане ні з чим іншим, як з каяттям і покутою.

Ця історія закінчилася сумно. За короткий час соціалістичних реформ і суспільних зрушень 1967-1968 років, коли власне Томаш опублікував свою статтю, у Чехословаччині всю вину за злочини системи переклали на сталіністів, не визнавши вини і системної злочинності самого комуністичного ладу. Реформи виявилися пустоцвітом. Бо, хоч у 1968 країна була окупована радянськими військами, потім ще впродовж двадцяти років нормалізацію і подальший розвиток соціалістичного суспільства робили самі чеські і словацькі комуністи.

Тепер, через півстоліття, вже ми, українці, опинилися у ситуації, дещо подібної до тої, про яку писав Томаш. Так звана декомунізація знову є декоративною і поверхневою. А головне – обраний недобрий шлях, програшна стратегія. Нам пропонують йти шляхом забуття, викреслення з історії, витіснення із свідомості. А це означає, що надійна консервація комунізму (не комуністичної теорії, а практичного комунізму) відбудеться у колективній підсвідомості. Що гарантує руйнівний перебіг хвороби безконечно довго.

Вважається, що молоді люди, народжені вже в незалежній Україні, які вже тепер мало що знають про життя в СРСР, є нашим природним видужанням. Що ще трохи, і всіх тих, що ностальгує за радянським, буде зовсім мало. І ми станемо декомунізованими. Але така стратегія хибна. Комунізм – як називався один фільм – це смертельна хвороба, що передається статевим шляхом. Справжній комунізм – це не червона висипка на шкірі, а спотворені базові біохімічні реакції. І всі ми – комуністи і антикомуністи, ентузіасти і пофігісти, фахівці і нероби, сноби і дисиденти – є носіями більшої чи меншої частки цієї невидимої деформації.

Прозрінням може бути вияснення головного завдання більшовиків. У цьому пункті їхні декларації, вчення, щоденна практика, масштабні звершення і досягнуті результати досягли справжньої єдності і максимальної ефективності. Цим пунктом була теза про творення людини нового типу. І це пояснює усе. Все, що було в союзі стає зрозумілим і раціональним. Так робилася людина нового типу. Для цього потрібно було робити все саме так, як робили комуністи. І це була одна з кількох велетенських подій і дій в історії людства.

Можна собі уявити, скільки зусиль і ресурсів потрібно для того, щоби хоч трошки регенерувати той тип людини, який був нормальним, не потворним. Комунізм посеред нас. Комунізм у нас і в наших дітях. І це не є провиною. Провина полягає у тому, щоби не визнавати цієї хвороби. І нічого не робити для спільного лікування. А тому першим кроком до глибокої декомунізації, як це не дивно, мало би бути не забуття, а нагадування. Ретельне вивчення того, що було для того, щоби потім не казати, що ніхто не знав правди, а тому й не може почуватися винним, хворим.

Підсумуйте за допомогою ШІ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

СХОЖІ НОВИНИ
photo_2026-06-06_18-04-39 (5)
388bf299c5330d1c
718277980_1493054115952057_8420932154399864045_n
ОСТАННІ НОВИНИ
719533447_1630764912388378_5229244852436253155_n
Внаслідок хвороби помер військовий з Тисмениччини Юрій Міщенко
718792645_1004477995434940_1016652404439107055_n
У Лисці запрацював «Будинок Героя» — новий центр підтримки ветеранів після лікування
photo_2026-06-06_18-04-39 (5)
«Якщо йде Руслан — люди готові йти». У Косові відкрили виставку пам'яті фотомитця і воїна Руслана Трача
388bf299c5330d1c
На Франківщині проживають 54 людини, яким 100 і більше років
photo_2026-06-06_14-04-24
В Угорниках провели турнір з таеквон-до пам'яті загиблих нацгвардійців
aca2c5ab175a6bb9
"Світ без бар'єрів-2026". На Франківщині вперше проводять міжнародний інклюзивний фестиваль
photo_2026-06-07_10-54-14
Через обвал мосту на Буковині під час шкільної екскурсії травмувалися діти (ВІДЕО)
718277980_1493054115952057_8420932154399864045_n
Міністр освіти Оксен Лісовий нагородив вчителя з Калуша Богдана Когута
717029078_1353260883653653_9054187436535566786_n
Минула доба на фронті: Сили оборони відбили 223 атаки, найважче на Покровському напрямку
Рильчук 1
Прикарпаття втратило на війні старшого лейтенанта Василя Рильчука
ССО
Пілоти ССО взяли під контроль частину сухопутного шляху до Криму
Марківці
У Марківцях водій Volkswagen перевищив швидкість і виявився п'яним
Прокрутка до верху