Нині сайт може існувати без газети, а от газета без сайту — це вже якийсь неживий раритет. Тому й «Репортер» уже кілька років є у двох ролях — тижневика та інформаційного порталу.
До теми: Чоловічок у колесі. Головний редактор «Репортера» про внутрішню кухню
Я редагую сайт report.if.ua лише третій місяць. Мій керівник — головний редактор ресурсу Наталя Джулай. Нам допомагають журналісти Ярина Мороз і Юра Гільшанський, які ходять, слухають, фотографують і пишуть. А ще наші ж, «репортерівські» газетярі теж дописують на портал…
До речі, після кількарічного газетного досвіду мені було непросто звикнути до іншого формату й ритму роботи. Здавалося, що все роблю криво і нормально працювати так ніколи й не зможу. Якщо в розміреному франківському ритмі газетний журналіст пише дві-три статті на тиждень, то сайтовики ставлять по 30-40 новинок на день. Уявляєте, так?
Сайтовики «Репортера» завжди онлайн, постійно насторожі. Спочатку здається, що в такому ритмі жити взагалі не реально. Більшу частину дня ти проводиш за комп’ютером, шукаючи новини, читаючи новини, отримуючи їх — редагуєш, перевіряєш, публікуєш.
Коли працюєш на сайті, особистого життя майже нема. Дитина грається сама, а чоловік, змирившись, один готує вечерю.
Щоб ви розуміли, зазвичай ми працюємо з ранку й до пізнього вечора. Прокидаюсь і першим ділом перевіряю стрічку новин, щоб нічого важливого не пропустити. «Ранковий ефір» ніхто не відміняв. І вже з 8:00 ви читаєте на сайті анонси, останні новини про ДТП, пожежі або знятих з дерев тварин. Здається, нічого складного, але так лише здається. Це все забирає час, весь час.
До теми: Як воно — бути журналістом? Микола Гурак про власний досвід роботи в медіа
Особливо цікаво, коли намагаєшся переповісти інформацію від прес-служб різних установ та організацій. Там часто працюють напрочуд талановиті люди, які вміють настільки складно писати про просте, що не завжди одразу вдається зрозуміти, що ж у них сталося. А буває, стаються дуже цікаві речі… Часом журналістам доводиться по кілька годин сидіти в суді, щоб зробити новинку про розгляд справи хабарника чи вбивці.
Далі — ранкові оперативки, нічні злочинці, свіжа інформація та фотозвіти журналістів і позаштатників з місцевих подій чи прес-конференцій. Ну і як без соцмереж, п’яних водіїв, «улюблених» маршруток, авторагулів і погодних явищ — снігу, дощу, ожеледиці — щоб ми без них робили?
Кількість обробленої інформації інколи зашкалює. За хорошого темпу на сайті «Репортера» чергова новинка з’являється кожні 15-20 хвилин. Тобто у нас є 20 хвилин, щоб отримати або знайти інформацію, опрацювати її, обробити фото і все викласти на сайт.
Чесно, ми не маємо шансів на натхнення чи музу. Сайтовик — як універсальний солдат: прийшов, побачив, написав новину і побіг по наступну. Від такого темпу дуже швидко починаєш мислити у новинному форматі. І спокійно йти вулицею чи гуляти з сім’єю вже не вдається: побачила неправильно припарковане авто — новинка про рагуля, серйозна яма на дорозі — ще одна (плюс коментар, коли востаннє тут був ремонт і скільки коштував), ремонтують цю ж яму — знову новинка (плюс коментар про те, коли закінчать і в яку суму це обійдеться). Пішла на ринок, а там торгують з землі — привіт інспекції! Так і живемо.
У сайтовиків є й велика перевага, яку газетяр ніколи не відчуває одразу. Коли після публікації бачиш вашу миттєву реакцію в мережі. Коли користувачі реагують, коментують і поширюють наші новини, коли більше людей заходить на сайт «Репортера», розумієш, що недарма провів за комп’ютером увесь день.
Пишіть нам, повідомляйте, інформуйте, допомагайте. Сваріть, коли є за що. «Репортер» завжди намагається перевіряти інформацію і писати пристойно. Але буває всяке. Кожен ваш коментар, перегляд, клік, поширення, лайк — це наше визнання. Ваші дописи й повідомлення — знак дуже важливої для нас довіри, підтримки.
Приємно розуміти, що ця шалена робота комусь потрібна.
