Перше ПТУ Станиславова було засноване у 1883 році й називалося промисловою школою. Наступного року на її базі створили столярсько-різьбярську школу, де викладали теорію та практику столярства, токарства і різьбярства.
Поштівка з колекції Олега Гречаника
Фото Ігоря Гудзя
Починала вона як приватна, від 1891 року стала крайовою, а з 1926-го — державною школою деревного промислу. Спершу заклад не мав власного приміщення і містився у будинку реальної школи (тепер стоматфакультет медуніверситету, що на стометрівці).
Лише у 1902 році львівська Крайова шкільна управа виділила гроші на спорудження окремого навчального корпусу столярсько-різьбярської школи. У заможного шевця Теодора Рубчака за 10 000 корон придбали земельну ділянку, ще 80 000 пішло на будівництво. Проект розробив архітектор Адольф Каменобродський. Роботи завершили наприкінці 1903-го, але школа переїхала у нове приміщення майже через півроку — 18 квітня 1904 року. Тоді за парти сіли 65 хлопців.
Теперішній будинок, що стоїть на вулиці Лепкого, 28, разюче відрізняється від того, що на австрійській поштівці 1905 року. У плані він був двоповерховим, Г-подібним, складався із 24 кімнат, мав 22 м довжини і вісім вікон від вулиці Лепкого, дев’ять вікон і 31м — з боку вулиці Гнатюка. Там же містився головний вхід. У 1912-му бічний фасад продовжили до 42 м і над усім будинком звели третій поверх.
Третю розбудову, під час якої площа будинку зросла втричі, зробили протягом 1960-1961 років — фасад з боку Лепкого став удвічі довшим, а на вулиці Гнатюка спорудили п’ятиповерховий корпус. Тоді ж головний вхід перенесли з бічного крила у фронтальне, а на трикутному фронтоні вгорі помістили рельєфне зображення герба СРСР в обрамленні червоних прапорів.
Але повернемось на початок ХХ століття. У столярсько-різьбярський заклад приймали після закінчення чотирирічної початкової школи. Навчання тривало, залежно від спеціальності, 3-4 роки. Історик Василь Романюк пише, що заняття у школі відбувалися за чітким графіком: з 8 до 12 години та з 14 до 18 після обіду. За кожним учнем закріплювалось його робоче місце: столярський, токарський чи сницарський верстат, шафки з інструментами, рисувальний стіл у великому креслярському кабінеті.
На першому курсі хлопці ознайомлювались з інструментами та способами обробки деревини. На другому їх уже залучали до виготовлення виробів із дерева та різних мистецьких творів, давали ази токарської справи. У старших класах кожен вихованець мав особисто виготовити виріб за власним ескізом та прикрасити його оригінальною різьбою. Учні робили меблеві гарнітури, декоративні тарелі, ліхтарі, картинні рами та багато іншого.
Протягом 1927-1931 років у школі деревного промислу вчився видатний українській скульптор Григорій Крук (1911-1988), який залишив цікаві спогади:
«Моя школа деревного промислу містилась при вулиці Кілінського. В ній було три відділи: різьбярський, столярський і токарський.
Учителі були всі поляки, крім директора, українця Євстахія Мироновича з Яремчі.
Вже з перших днях науки я пізнав старших учнів українців з довколишніх сіл. Деякі з них стали агітувати мене, щоб я став комуністом.
У школі деякі учителі-поляки ставилися до української сільської молоді з погордою. Часто на лекції було чути іронічну заувагу: «Ти, дурний Іване! Коли вивчиш допливи Вісли?».
В 1931 році я попрощав Станиславів з дипломом доброго столяра на довгі-довгі роки, мандруючи далеко в чужий світ».
Пізніше Крук жив у Німеччині, отримав світове визнання. Його роботи зберігаються у провідних музеях та приватних колекціях Європи.
Перед війною польський уряд перетворив деревну школу на столярську гімназію. Совіти заклад закрили, у будинку запрацював Станіславліспромтрест. У 1958-му його замінив раднаргосп (звідти й прапори на фасаді). Через п’ять років споруду передали Івано-Франківській філії Львівського політеху, яку пізніше реорганізували в окремий інститут нафти і газу.
Нині кам’яницю займає підрозділ протидії злочинності у сфері економіки МВС України.
