Минулого тижня біля села Одаїв Тлумацького району українські спелеологи проводили навчання для рятувальників. Групою керував один із найвідоміших спелеологів світу, франківець Юрій Касьян, який першим у світі пройшов глибину понад 2000 м.
— Пане Юрію, що відпрацьовували спелеологи на Тлумаччині?
— Українська спелеологічна асоціація регулярно проводить навчальний курс з рятувальних робіт у печерах. Раніше працювали в Криму, але зараз ми туди не їздимо. Тож вирішили навчання перенести до Одаєва, де є придатні для нас печери. Скажу одразу, що ми не готуємо професіоналів, а вчимо спелеологів надавати допомогу своїм товаришам на випадок екстреної ситуації. Адже у звичайних рятувальників немає ані навичок, ані спорядження, щоб витягти людину з печери. А в нашій асоціації є рятувальний загін, який у випадку нещастя може приїхати і врятувати людей.
— Наскільки відрізняються тутешні умови від кримських?
— Нас більше цікавлять вертикальні, а не горизонтальні печери, і у Криму вони можуть сягати 500 м. Тут, в Одаєві, вони неглибокі, лише до 40 м, але для нас і це добре, адже такі печери для України рідкість. Загалом на заході нашої країни є багато великих і гарних печер, у Тернопільській області, наприклад, гіпсова — одна з найдовших у світі, понад 200 км. Але в основному вони горизонтальні. Ми також працюємо з рятувальниками на скелях, але воно не дає того результату, як безпосередньо «печерна» підготовка.
— Як саме виглядає підготовка рятувальника?
— Працювати у вертикальних печерах досить непросто, адже доводиться усе піднімати та опускати на мотузках. Є спеціальні техніки, ноші для підйому людини. Окрім того, у печерах є вузькі місця, які іноді треба розширювати, розбирати завали, щоб витягти потерпілого. Загалом навчання починається з того, що ми кілька днів працюємо на скелях, відпрацьовуємо технічні моменти — забиваємо гаки, навішуємо мотузки, системи підйому. А вже потім ідемо у печери, проводимо практичні заняття, де на ношах піднімаємо не манекена, а справжню людину — щоб рятувальник звикав до відповідальності.
— Скільки людей приїхало на навчання?
— Цьогоріч у нас було небагато учасників — 13, із Києва, Чернівців, Маріуполя та Молдови. Коли їздили до Криму, то було і по 50, і по 70 людей. Але то приїжджали спелеологи з різних країн, з тої ж Росії. Але нам усе вдалось відпрацювати, бо печери тут хоч і неглибокі, але з достатнім набором перешкод, щоб змоделювати різні ситуації. Ми вперше проводили навчання в цьому районі, але, думаю, що за рік також організуємо такі курси тут.
— Де зараз працюють українські спелеологи?
— Велика частина — у Тернопільській області, в гіпсових печерах. Окрім того, уже кілька років виїжджаємо до Абхазії, де є найглибші печери світу. До речі, саме експедиція під моїм керівництвом відкрила їх та вперше перетнула межу в 2000 м. До цього найглибшими вважались печери у Франції та Австрії, а потім відкрили три печери в Абхазії, серед яких найглибшою є Крубера-Вороняча глибиною 2196 м. Останні 50 м заповнені водою. У 2012 році підводник занурювався і вивчав дно, але там був дуже вузький хід і надто складні умови для подальшого дослідження. Зараз ми працюємо над тим, щоб знайти верхній хід, і якщо їх з’єднати, то печера може виявитись ще більшою. В Абхазії у нас зараз міжнародні експедиції, на які з’їжджаються спелеологи з Канади, Лівану, Ірану, Ізраїлю, Франції тощо.
— Де було найцікавіше працювати?
— В Абхазії, адже чим глибше, тим цікавіше. Але минулої осені ми були у Франції, де знаходяться відомі печери, які досліджувались ще з 50-60 років. Вони були описані в книгах, з ними пов’язані імена видатних спелеологів, тому там теж було цікаво.
— Ставите для себе якусь мету в спелеології?
— У нас результат і процес діяльності дуже пов’язані. Що відрізняє спелеологію і альпінізм, так це те, що гори вже ніколи не стануть вищими, а печери можуть бути ще глибші. Тому спелеологи всього світу змагаються за те, щоб знайти найглибшу. Зараз світовий рекорд належить нам, і, начебто, ми могли би вже заспокоїтись, але все одно продовжуємо шукати дальші ходи. Плюс спелеології ще в тому, що на поверхні Землі все вже більш-менш вивчене, а печери можуть приховувати купу таємниць. Усе це підігріває інтерес.
— А чому ви колись обрали саме спелеологією?
— Я почав займатись цим з 1978 року, коли вчився в інституті нафти і газу на геолога. Там потрапив у секцію, і все почалось. Фактично те, що я шукав у геології, я знайшов у спелеології. Потяг до цього також був зумовлений світоглядом, який ми тоді мали. Якщо зараз люди думають скоріше про те, як влаштуватися в житті, то ми турбувались, як цікаво прожити життя. І хоч це, можливо, видається трохи інфантильним, але я прагнув до того, щоб прожити життя цікаво. І за майже 40 років я в цьому не розчарувався.
Comments are closed.