Маємо приклад чи то помилки, чи то фальсифікації. Близько 1908 року видавництво «S.D.M.» випустило поштівку, підписану як «вулиця Карпінського».
За Австрії так називалась початкова частина Галицької — від Ринку до перехрестя з Бельведерською. Однак на поштівці бачимо зовсім інший краєвид. Це сучасна вулиця Страчених Націоналістів. Чому так сталося? Важко сказати, але маємо поштівку, яка чи не єдина, презентує згадану вулицю, пише Репортер.
Свою історію вона виводить з XVII століття, оскільки містилась у периметрі фортечних стін, тож виникла ледь не водночас зі Станиславовом. Довший час тут була «руська», тобто українська дільниця, стояла дерев’яна церква, через що вулицю в народі називали Руською. У 1860-х отримала першу офіційну назву — Берка Йоселевича. На той час церква вже завалилась від старості (згодом на її місці збудували синагогу), а район щільно заселили євреї.
Цей Берк Йоселевич (1764-1809) був цікавою особистістю. Єврей, торгував кіньми, та бізнес його не приваблював — марив військовими подвигами. Під час повстання Костюшка Берк Йоселевич сформував єврейський полк легкої кавалерії, який захищав Варшаву від карателів-росіян. Майже всі його товариші загинули, а сам командир був змушений емігрувати. Потім воював під прапорами Наполеона, доріс до полковника та загинув у бою з австріяками під Коцком. Одразу став польським та єврейським національним героєм, а вислів «згинув, як Берк під Коцком» став синонімом безнадійної ситуації, щось на кшталт «пропав, як швед під Полтавою».
Дивує толерантність австріяків, які дозволили назвати вулицю іменем свого ворога. Важко уявити радянські вулиці Гейнца Гудеріана чи Германа Герінга…
Під час нацистської окупації вулиця стала Мономаха і стала ареною кривавої події. 17 листопада 1943 року німці розстріляли під стінами синагоги 27 українських патріотів. У річницю їхньої загибелі місцеві мешканці висадили тут 27 лип, більшість з яких ростуть і досі.
Совіти перейменували вулицю на честь відомого театрального діяча Тобілевича — поруч містився обласний театр. Страчених вона стала у 1990-му, а через 20 років міськрада уточнила назву — Страчених націоналістів.
На поштівці добре видно білу двоповерхову кам’яницю, що замикає перспективу. За Австрії вона мала подвійну адресу: Антоневича, 1/Берка, 3. Виконана у класицистичному стилі, балкон з боку Вірменської (Антоневича) прикрашала монограма з літерами «L.L.». Спочатку (1822 рік) це була ділянка Абрагама Ландера. У 1830-му тут звів кам’яницю Перл Нухім. Потім, протягом 1870-1890 років, у паперах фігурує Абрагам Фішлер, який відновив споруду після нищівної мармулядової пожежі.
І нарешті, у 1910-му будинком володіє Тан Пейсах. Кому ж тоді належить монограма? Як бачимо, всі власники мали інші ініціали. Виявляється, у міжвоєнний період на першому поверсі містилась крамниця галантереї і модних товарів Леона Льовена. Скоріш за все, він викупив цілий будинок і увіковічнив себе на балконі.
Початок ХХІ століття кам’яниця на Вірменський, 1 зустріла як аварійна. Звідти відселили усіх мешканців, крім одного — затятого колекціонера Романа Білана. Він мав унікальний старовинний рояль і стверджував, що на ньому грав композитор Денис Січинський. Дістатись до інструменту було неможливо — стояв у кутку, підлога перед ним прогнила і могла провалитись у будь-який момент. У 2011 році будинок мали зносити, тож забудовник і водночас поціновувач музики Володимир Колковський здійснив цілу операцію з порятунку роялю.
На місці знесеної кам’яниці звели іншу. Це був чи не перший випадок, коли громадськість вплинула на проект. Пропозиції врахували і будинок більш-менш вписався у навколишнє історичне середовище.
Comments are closed.