Наприкінці ХІХ століття сучасний Вічевий майдан був розділений на дві частини. Південно-східна називалася пляцом принцеси Гізели і більше скидалася на сквер із деревами та чагарниками. За Польщі принцесу в назві змінив генерал Галлер, але на вигляд площі це мало вплинуло, пише Репортер.
Усе змінилось у 1937 році, коли міністерство пошт і телеграфів придбало у міської управи 2000 квадратних метрів скверу та почало будову поштамту із кошторисом в 1 млн. злотих. Перед тим пошта не мала власного приміщення і 30 років винаймала кам’яницю за теперішньою адресою Січових Стрільців, 15 у багатіїв Хованців.
Не встигли 2 серпня вийняти перші кубометри ґрунту, як спалахнув корупційний скандал. Середня вартість землі у центрі становила 150 злотих за квадрат. Однак президент Станиславова Зигмунт Стронський продав частину скверу із розрахунку 50 злотих, тож місто не дорахувалось 200 тисяч (1 / 6 річного бюджету). Було багато розмов, що Стронський «продешевив» не просто так, але конкретних доказів хабарництва ніхто не надав.
Неприязнь до міського голови перенеслась і на будинок пошти. Журналісти-дотепники насміхалися з того, що перший поверх не мав вікон і порівнювали споруду з американською тюрмою «Сінг-Сінг». Навіть коли в листопаді 1938 року поштамт був введений в експлуатацію, недоброзичливці пропонували обсадити його липами, сховавши в зелені (що, зрештою, і було зроблено).
Будинок цегляний, чотириповерховий, у плані прямокутний, з боку вулиці Січових Стрільців обведений масивною кам’яною огорожею. Ця, фактично остання громадська споруда польського періоду, зі строгими геометричними формами є яскравим зразком функціоналізму. Міхал Пшчолковський, автор праці «Архітектура Станиславова Другої Речі Посполитої», дає цікавий опис нутрощів поштамту:
«Об’єм першого поверху, де містились приміщення для клієнтів, тобто операційні зали (листовно-касова, пакункова, телефонно-телеграфна), а також приміщення, безпосередньо пов’язані із обслуговуванням, отримав форму цоколя, вкритого рустикою*. Верхні яруси, призначені для внутрішнього функціонування пошти (кабінети керівництва, зала листонош, приміщення бюро, телефонний комутатор), вирішені у формі простого, кубічного блоку, що частково нависає над першим поверхом і прорізаний горизонтальними пасмами віконних отворів».
Крім того всього, будинок мав п’ять квартир, в одній з яких мешкав перший і останній директор пошти польського періоду Казимир Буковський.
Цікаво, що жодна зі станиславіських газет, які стежили за спорудженням поштамту, не назвала прізвища його творця. Лише в наш час з’ясували, що то був варшавський архітектор-модерніст Богдан Ляхерт. Співавторами проекту виступили Юзеф Шанайца та Володимир Вінклер.
На поштівці, виданій у травні 1939-го перемишльським видавництвом «Сучасне мистецтво», поштамт ніби впізнаваний, але ракурс зйомки якийсь дивний. Це пояснюється дуже просто – польський поштамт був удвічі коротший за нинішній.
У 1968 році з північного напрямку добудували крило із дотриманням функціоналістичного стилю. Тоді ж, на правому фланзі, звели вежу нової телефонно-телеграфної станції, що була першою восьмиповерхівкою Івано-Франківська та найвищою, після ратуші, будівлею у місті.
Завдяки рішенню архітекторів Володимира Лукомського та Леоніда Попиченка, телефонно-телеграфна вежа є висотною домінантою, організовує простір Вічевого майдану та замикає перспективу вулиці Незалежності.
За радянщини її увінчував профіль Леніна, зварений з алюмінієвих трубок, який було видно ледь не з кожного кінця міста. Тепер його здали на металобрухт, а у споруді господарює відділення ПАТ «Укртелеком».
Іван Бондарев, Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
* рустика (лат. rus – грубий, неотесаний) – в архітектурі облицювання фасадних стін прямокутним камінням, передній бік якого лишають необробленим.
Comments are closed.