У роботі над «Слідами старого Станиславова» ми намагаємось досягти найповнішого збігу ракурсів старих поштівок і сучасних фото. Втім цього разу подібність зображень мінімальна. І це не провина фотографа. Якби він став там, де 100 років тому працював його австрійський колега, ми б побачили ще менш пізнавану картину.
Наприкінці 1930-х поляки звели там великий будинок, який затулив стару кам’яницю і докорінно змінив обличчя вулиці Грюнвальдської, пише Репортер.
Між іншим, хоч на поштівці є назва цієї вулиці, це не зовсім відповідає дійсності, і насправді вулиць тут цілих дві. Неподалік від фасаду дирекції залізниць (на листівці це середній будинок) під гострим кутом відгалужується невеличка вуличка.
Від початку свого існування (1910) вона називалась Бічна Грюнвальдська, а в часи ЗУНР – Григорія Сковороди. Поляки повернули вулиці стару назву, а від 1937-го перейменували на честь свого державного діяча Ігнація Дашинського. Німці знов поміняли вивіски – за окупації вона була Кримською. Завершили цей марафон совіти, які після війни нарекли її іменем Льва Толстого. Таким чином коротка тупикова вуличка за 35 років встигла поміняти п’ять назв!
Тепер перейдемо до будинку. Восени 1911-го у пресі з’являються повідомлення, що наступного року станиславівська дирекція залізниць починає споруджувати власний будинок, а поруч – велику житлову кам’яницю на ділянці, придбаній у ченців-єзуїтів та землевласниці Ляхавець.
Будову почали у травні 1912-го і через два роки закінчили. Відомо, що проект дирекції розробляли у майстерні архітектора Ріхарда Троста. Оскільки будинок споруджувався одночасно та в єдиному комплексі з дирекцією, то можна стверджувати, що Трост є також і його автором. Будувала фірма Юлія Райнігера зі Львова.
Споруда вийшла капітальною, чотириповерховою, стиль – неокласицизм. У плані вона нагадує величезну «Н», що основою звернена до сусідньої дирекції. Фасади декоровані стримано, кожен має по одному бетонному балкону на рівні другого поверху. Дах двосхилий, критий черепицею. Планування кам’яниці секційне, є п’ять під’їздів. На кожному поверсі секції переважно по одній три- та чотирикімнатній квартирі. Загалом тут є 48 помешкань, і аж до 1960-х років це був найбільший житловий будинок міста.
Оскільки замовником виступало залізничне начальство, зрозуміло, що квартири отримали працівники колії. Напевно, не прості – важко уявити, наприклад, простого слюсаря, який мешкає у чотирикімнатних апартаментах.
За радянщини будинок теж пролетарським не став. Там оселилися партійні діячі, директори підприємств та торгових баз, викладачі інститутів, працівники прокуратури. Було й кілька справжніх залізничників. Тоді обком партії містився у колишній дирекції залізниць, тож до мешканців сусідньої кам’яниці висувалася низка жорстоких вимог. Наприклад, не можна було сушити на балконах білизну. Уявіть собі картину, як повз обком крокують колони першотравневої демонстрації, а за кілька метрів вітер колихає труси й ліфчики.
Сьогодні будинок на Толстого, 1 теж вважається елітним, і це обумовлено захмарною ціною тамошніх квартир. Воно й зрозуміло – добротна австрійська кам’яниця, близько до центру, велика кубатура помешкань.
Тепер про зміни. Праворуч прибудували радянську «хрущовку», яка надійно відокремила внутрішнє подвір’я від вулиці. Уздовж фасаду з’явився невисокий залізний парканчик на масивному бетонному підмурівку. Схоже, його спорудили у міжвоєнний період. А шини вздовж дороги – то вже реалії ХХІ століття. У такий спосіб пішоходи захищають свою територію від любителів паркуватись абиде.
Іван Бондарев, Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Comments are closed.