Довгий приземкуватий будинок, що на фото, належить до пам’яток архітектури національного значення. Таких у Франківську є п’ять. Статут пам’ятки будинок отримав через свій поважний вік.
Його спорудили у 1744 році, коли Галичина входила до складу Речі Посполитої, а в архітектурі панував стиль бароко, пише Репортер.
Будинок належав єзуїтам, які розмістили там колегіум, – закритий навчальний заклад. Він давав ґрунтовну доуніверситетську освіту і на той час був єдиним на Прикарпатті. Кількість студентів сягала 400 осіб, які старанно вчили граматику, поетику і риторику, історію та філософію. У старших класах додатково студіювали ще математику і фізику. Викладали латиною. В середині XVIII століття тут навчався видатний польський поет Францішек Карпінський, який залишив цікаві спогади про місто своєї юності.
Історик Станіслав Заленський пише, що колегіум мав світлі класи та просторий актовий зал на третьому поверсі, де грала власна музична капела.
Після загарбання Галичини Австрією систему освіти чекали докорінні зміни. Замість колегіуму нова влада у 1784 році відкрила державну гімназію із німецькою мовою викладання. Між іншим, одну з перших гімназій на теренах України. Щоправда, реорганізованому навчальному закладу довелось дещо потіснитись. Він займав лише праве крило споруди, а в лівому містилось староство та податковий уряд. Також у будинку працювала нормальна (початкова) школа та були помешкання старости, шкільного директора і гімназійного префекта. Останній відповідав за організацію навчального процесу та матеріальну базу. Лише у 1881 році гімназія позбулася «квартирантів».
У першій половині ХІХ століття гімназія була найбільшою світською спорудою Станиславова. Спочатку все навколо неї було забудовано дерев’яними хатиночками, але у 1837 році, за старости Мільбахера, усе це позносили та створили площу імені цісаря Франца І. Тоді ж навпроти головного входу до староства / гімназії, встановили статую монарха.
Спершу всі предмети читали виключно німецькою. Після революційних подій, від 1851-го до 1856 року викладовою була українська, потім використовували українську та польську, а в 1867-му повністю перешли на польську.
Серед гімназистів було багато видатних людей. Наприклад, літописець Станиславова Садок Баронч, учасник «Руської трійці» Іван Вагилевич, будівничий численних храмів Ян Сас-Зубжицький, творець Української Галицької армії Дмитро Вітовський, багато інших. Викладацьким складом теж пишалися – лексикограф Євген Желехівський, біолог Іван Верхратський та інші. Таке гроно знаменитостей пояснюється тим, що до 1905 року в Станиславові була лише одна гімназія.
В часи Першої світової важкий снаряд влучив у ліве крило споруди, зруйнувавши частину другого поверху. Заробили величезну діру лишень поляки. Вони ж демонтували пам’ятник цісаря, якого, м’яко кажучи, не вважали своїм національним героєм.
Перші совіти перетворили гімназію на звичайну школу, а з 1945-го туди в’їхав морфологічний корпус медінституту. Цьогоріч буде 80 років, як він там господарює.
Поштівка, яку ми взяли за основу для статті, була випущена у 1905-му. Видавці помилились із назвою. Плацу Фердинанда у Станиславові ніколи не існувало. Натомість була невеличка вуличка його імені, яка нині зветься Низовою…
Будинок колишньої гімназії і нині зберіг обличчя. Метаморфози торкнулись насамперед даху, де старовинну ґонту змінила практична бляха. Над головним входом зник державний герб із зображенням австрійського орла, натомість ліворуч, у 1983 році, з’явилась меморіальна дошка з іменами видатних людей, що тут навчались. А з нагоди 70-річчя Акту відновлення Української держави у Львові й масового мітингу на цьому майдані у 2011 році на правому крилі будинку відкрили ще одну дошку.
