24 лютого 2022 року Михайло почув від дружини, що почалася повномасштабна війна. Ще два тижні провів із родиною, а потім фронт не залишив вибору. Михайло вже мав досвід служби у 2014 році у зенітних ракетних військах. Тож рішення захищати Україну в складі Повітряних сил було очевидним.
Нині він сержант, командир інженерно-саперного відділення Зенітної ракетної Львівської бригади імені Івана Виговського. Через його руки пройшли сотні боєприпасів.
У січні 2024 року Михайло почав службу у зведеній стрілецькій бригаді Повітряних сил. Спершу вчився на штурмовика, згодом — саперна підготовка. У травні уже на Херсонщині. Наставником Михайла з позивним Фікса став побратим Богдан.
Він перший раз вийшов зі мною на позицію. Показав, що можна робити, а що категорично заборонено. Через тиждень я вже сам вів свій підрозділ, – згадує Михайло.
Четвертий день на позиції біля Кринок. На річці видно човен противника. Михайло завжди мав напоготові трійку споряджених FPV-дронів. Перший виліт невдалий — ворог глушить сигнал. Другий — точно в човен!
На Херсонщині було страшно, але справжнє пекло війни готувала Донеччина, — каже сержант.
Жовтень 2024 року, Донеччина. Перша позиція — Бересток. Тут щільність боїв значно вища: постійні штурми, артилерія без пауз. Михайло згадує болючі моменти: заходиш у чужу хату і бачиш фото дітей, посуд.
Тут донедавна вирувало життя. А тепер — пустка, — тихо говорить він.
Одного разу росіяни посилено штурмували позиції наших хлопців.
Я тоді не встигав споряджати борти. За день випустив півсотню дронів, – каже сержант.
Спекотного дня 23 серпня поблизу Новопавлівки Михайло та кілька побратимів готувалися до ротації. Він змотував кабель і пригнувся – у цей момент прогримів сильний вибух від ворожого снаряда. Те, що сапер пригнувся, врятувало йому життя. Броня вберегла груди, але футболку та штани розірвало. Михайло отримав контузію.
Я піднявся, добрався до бліндажа, перевірив руки і ноги. Не вірилось, що цілий. Бо знаю, що після такого зазвичай шансів вижити нема, — говорить він.
Проблема FPV-дронів — миттєвий підрив при зіткненні. Михайло розробив систему затримки, щоб дрон пробивав вікно чи пролітав крізь гілля, а підрив відбувався через кілька секунд.
Коли Богдан, мій наставник у саперній справі, сказав: «Клас, молодець!» – це було немов нагорода, — згадує Михайло.
За день — сім знешкоджених ворожих дронів. То були ті «пташки» від росіян, які летіли в бліндаж. Кожен день — ризик, холодний розрахунок, загроза вибуху в будь-яку секунду.
Одного разу взяли в полон ворога. Він благав, бо мав дітей вдома. А я подумав: так, своїх він залишив, а прийшов убивати моїх?! Я ледь стримувався. Ми перемотали йому руку, дали воду й батончик, бо самі три дні нічого не їли, — пригадує Михайло.
Завдяки вмінню та рішучості Михайла на передовій було врятоване не одне життя. Нині він продовжує свою бойову роботу, бо вірить у перемогу України і силу своїх побратимів.
Указом Президента України Михайла нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
