Репортер провів у Харкові три дні, аби записати інтерв’ю з бійцями «Хартії». Зимовий Харків живе тривогами, відключеннями й близькістю до фронту. Він був з нами гостинним, хоч і говорив вітром, холодом, написами на стінах й вибитими шибами. Встиг показати мистецтво на вулицях, у галереях та підвалах.
Пізнати Харків чи життя в ньому за три дні неможливо. Але ми побачили його саме таким.
Без світла, тепла та страху
Ніч на 5 лютого у Харкові була неспокійною. Після атаки до планових відключень додались аварійні — росіяни вдарили по енергетиці із системи «Торнадо-С». В декількох районах міста зникли світло, тепло й вода. Зупиняли метро та наземний транспорт.
На момент прибуття потягу, на щастя, метро запустили. Проїзд — безкоштовний. За дві станції — центр.
Харків зустрічав крижаною погодою. Дерева, автівки та всі можливі поверхні були вкриті кіркою льоду, вулицями гуляв вітер, який -10 перетворював на -17. А за два дні, в суботу, тут навіть при -5 падав дощ.
Робота харківських комунальників принаймні в центрі помітна — стежки посипані, дороги розчищені. Навіть якщо вам не траплявся цей мем: «Сніг не справляється з харківськими комунальниками. Тільки випаде, а вони його почистять», повірте, він таки має реалістичне підґрунтя. Звісно, що після льодяного дощу було слизько, але лід кололи і згортали з хідників цілісінький день. І це було відчутно.
Власниця помешкання, де ми зупиняємося на дві ночі, пояснює, як спуститися в укриття. Але одразу додає, що на тривоги вони не реагують. І згодом ми розуміємо чому: спершу виє тривога, потім додатково — коли шахедна чи ракетна небезпека, ще раз — на відбій. А за годину буде чергова тривога. І направду, як би та сирена не вила, життя триває. Страх тут стає просто фоном.
Гул генераторів чутно звідусюди — бізнес працює. В одній із кавʼярень пропонують чай та сніданки, але кави зготувати не можуть. В іншій — каву таки готують, але в одноразові горнята. І опалення немає — усі гості сидять в куртках і шапках. В іншому міському кафе обмежений вибір страв, бо не всі продукти в наявності. Через роботу генератора, освітлення то вмикається, то гасне. А за півгодини вимикається зовсім.
Офіціант підходить попередити, що закінчилося пальне для генератора. Треба чекати, поки підвезуть, щоб замовлену страву таки доготували. З усіма клієнтами, як і в магазинах та інших закладах, спілкуються українською, що не може не тішити.
Коли говорять стіни
На об’їздній Харкова віднедавна з’явилися антидронові сітки. За 20-30 км — вже лінія бойового зіткнення. Виїжджаємо на неї з боку Салтівки — повз зруйновану стелу «Харків», де від назви міста залишилось лише три літери — «ХАР». У 2022 році тут, за словами військових, були ворожі позиції, з яких росіяни били по Салтівці. Район, де колись мешкали сотні тисяч людей, відчутно спорожнів.
Проїжджаючи повз вибиті вікна, погорілі та поруйновані обстрілами стіни багатоповерхівок, бачимо, що життя все ж триває. Навіть в таких умовах.
У центрі міста також не видно жодного кварталу, де б вціліли шибки. Замість них — фанерні щити. Подекуди фанера розмальована яскравими рослинними мотивами та пташками. Ці кольорові сюжети розбавляють сірість та сум від вигляду руйнувань. Як пояснювала художниця Карина Жернова, птахи, яких вона зображає на фанері, символізують харків’ян, розкиданих по світу, які колись повернуться додому.
Стіни говорять написами: «Хартія» за Харків», «Харків залізобетон», «Незламний Харків». В них відчувається сила спротиву, стійкості міста та його мешканців. Також на фанерних щитах та стінах будівель, вражених уламками — вулична мінімалістична графіка на тему війни. Поруч є філософські речення, які кожен читає в силу свого досвіду та емоційного стану. Наприклад: «Багато чого в житті нас не вбиває, але і сильнішими не робить». Одним із найвідоміших авторів такого стилю є харківський стріт-арт художник Гамлет Зіньківський.
У центрі сучасного мистецтва «ЄрміловЦентр» до 13 лютого триває виставка Гамлета Зіньківського, де представлені 365 щоденних скетчів художника за 2025 рік «Час не потрібен». Вхід — безкоштовний. Скетчі Гамлета — щоденна фіксація реальності. Прямі лінії, гра світла і тіней, влучні вислови, що підсилюють картинку, або живуть паралельно.
Війна і мистецтво
Через ризик обстрілів культурне життя Харкова перемістилося в укриття. В підвальних чи напівпідвальних приміщеннях працюють галереї та театри. І там, і там є глядач.
«За 30 хвилин до вистави будемо пускати. Там тепло, є туалет», — заохочує білетерка.
Вартість квитка — 400 грн. При вході попередження — після третього дзвінка в театр не пускають. Поряд з афішами у фоє — рекрутингові листівки бригади «Рейд». Приміщення облаштованої в підвалі театру малої сцени обігрівають, тож можна і куртки зняти. Для цього за ширмою облаштували гардероб. Тут самообслуговування. Квитки без місць.
Під час перегляду вистави «Правда-комедія» люди щиро сміються і плескають. А після — аплодують стоячи. Здається, час зупинився.
Поїздка у прифронтове місто, окрім роботи — це ще й нагода зустріти знайомих, які десь поряд несуть службу. Перекинутись кількома словами чи посидіти за кавою або й без неї — неважливо. Як, в принципі, і те, про що говорити. Бо побачити людей з твого міста та іншого життя за тисячу кілометрів від дому — це більше, ніж просто зустріч.
Та й без запису на камеру чи диктофон розмови зовсім інші. Можна просто теревенити, розповідати бувальщини з військового життя, або нарікати на армійщину, яка між бойовими з’їдає останні нервові клітини. І міцно обійняти. До наступної зустрічі.
Читайте також: Саджавка не втомилась. Історія прикарпатського села, яке зібрало для ЗСУ мільйон доларів
Авторка: Ольга Суровська
