Івано-Франківщина знову має болючі втрати. Прикарпаття втратило п`ятьох захисників – Ярослава Шмігельського, Миколу Чекіса, Михайла Юречка, Сергія Гошівського й Віталія Вишнюка, пише Репортер.
Ярослав Шмігельський народився 12 жовтня 1992 року. Жив у селі Загвіздя.
Служив сапером механізованого батальйону 33 окремої механізованої бригади ЗСУ. Мав звання солдата.
Військовий Ярослав Шмігельський зник безвісти під час бою 20 жовтня 2024 року поблизу села Максимільянівка Покровського району. У січні 2026 року загибель Ярослава Шмільгельського підтвердилася.
24 січня об 11:20 — зустріч полеглого військовояго. Парастас відбудеться у Загвіздянській церкві.
Того ж дня орієнтовно о 13:30 відбудеться похорон. Ярослава Шмігельського поховають на новому кладовищі у Загвізді.
Вічна пам’ять Герою! – йдеться в дописі голови Загвіздянської громади Володимира Ружанського.
Микола Чекіс народився 23 жовтня 1980 року народження. Жив у селищі Отинія
Чоловік долучився до ЗСУ 12 травня 2022 року. Служив гранатометником у складі десантно-штурмових військ. Мав звання старшого солдата
З 21 лютого 2025 року Микола Чекіс вважався зниклим безвісти. Проте 19 січня 2026 року його загибель підтвердилася.
Микола Чекіс загинув 21 лютого 2025 року внаслідок ураження баражуючим боєприпасом поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області рф.
Виконуючи бойове завдання, Микола Чекіс до останнього подиху залишався вірним військовій присязі. У бою за нашу Батьківщину проявив незламну силу духу, стійкість, відвагу та мужність. За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони як відповідальний, дисциплінований воїн і надійний побратим, на якого завжди можна було покластися. Вічна пам’ять і слава Герою, – йдеться в дописі Отинійської селищної ради.
Читайте: Вони загинули за Україну. Старший лейтенант Олег Вязовченко
Михайло Юречко народився 9 травня 1991 року. Жив у селі Слобідка. Мав звання старшого солдата. Був старшим стрільцем-оператором.
З жовтня 2024 року вважався зниклим безвісти. Проте загибель війського підтвердилася.
Михайло Юречко загинув 2 жовтня 2024 року поблизу Новоолександрівки Покровського району Донецької області.
Про чин похорону Героя буде повідомлено додатково! Тисменицька міська рада висловлює щирі співчуття рідним та близьким Захисника, який віддав життя за Україну. Нехай Всевишній допоможе пережити гіркий біль важкої втрати! Вічна пам’ять, шана і слава Герою! – йдеться в дописі Тисменицької міської ради.
Сергій Гошівський народився у 1992 році.
Чоловік долучився до ЗСУ у жовтні 2024 року. Воював у складі 35 окремої бригади морської піхоти. Був старшим матросом, оператором протитанкових ракетних комплексів.
Сергій Гошівський загинув 19 січня 2026 року внаслідок ворожого обстрілу біля села Гришине Донецької області.
Зустріч полеглого захисника відбудеться на Алеї Героїв у Богородчанах 23 січня о 12:30. Після панахиди кортеж відправиться до рідного села військового – Горохолина, де наступного дня відбудеться похорон.
Щирі співчуття рідним нашого воїна! Вічна памʼять і слава полеглому Герою! Слава Україні! Героям слава! – йдеться в дописі Богородчанської громади Ростислава Заремби.
У ніч на 20 січня 2026 року поблизу селища Залізничне Запорізької області загинув військовий Віталій Вишнюк на позивний Сицилія. Про це повідомляє Суспільне з посиланням на Facebook-сторінку Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”.
Віталій Вишнюк — родом із Калуша. Хорунжий “Сицилієць” був багаторічним членом всеукраїнського об’єднання “Тризуб” імені Степана Бандери. До націоналістичного руху долучився наприкінці 2000 року.
У 2010 Віталій разом з друзями взяв участь в акції на подвір’ї Запорізького обкому Комуністичної партії України, під час якої пошкодили погруддя Сталіна.
За це хлопці опинилися в застінках режиму Януковича, де зазнали катувань. Це його не зламало. Віталій проходив вишколи, брав участь у численних акціях, перебував у самому горнилі Революції гідності у складі “Правого сектору”, одним з організаторів якого його по праву можна вважати, — йдеться у дописі.
Читайте: Вони загинули за Україну. Молодший сержант Валентин Ємбрик
З початком російського вторгнення в Україну він став бійцем Добровольчого українського корпусу “Правий сектор”. У 2013–2014 роках — командир Калуського надрайонного загону.
Згодом Віталій Вишнюк повернувся додому та створив сім’ю. Проте 24 лютого 2022 року знову долучився до ЗСУ. Останнім місцем служби воїна була 102 окрема бригада територіальної оборони.
Віталій шукав не спокою, а боротьби, бо вірив: свобода й незалежність здобуваються лише так, — інформують на сторінці ДУК “Правий сектор”.
У грудні 2025 року “Сицилія” розповідав в інтерв’ю про службу у війську під час великої війни. Розмову опублікували на сторінці 102 окремої бригади ТрО. На той момент він тимчасово виконував обов’язки головного сержанта одного з її підрозділів. Боєць пригадував, як йому з побратимами вдалося евакуювати кількох воїнів з дружного штурмового підрозділу.
Запорізький напрямок має свій характер, — казав “Сицилія”. — Рельєф, люди, дух цих степів… Коли штурмовиків “розмотало”, ми з хлопцями, з дозволу комбата, пішли їх рятувати. Витягнули чотирьох. І таке буває — ТрО рятує штурмовиків.
“Сицилія” цінував дух братерства та колектив, пригадують військові. Також він закликав інших вставати у стрій та боронити країну.
Не всі будуть служити. Тим більше — воювати. Але ЗСУ — це родина. Велика, різна, з добрими й не дуже людьми. Але всіх нас об’єднує піксель. Це не просто форма — це дух, сила, віра. Сильні мають властивість закінчуватися. Тому треба ставати до лав сталевих, щоб нечисть не довелося зупиняти на Дністрі. Поки ми працюємо пліч-о-пліч, ми — непереможні. В родині, яка зветься ЗСУ, знайдеться місце всім, — говорив Віталій Вишнюк.
Читайте: Вони загинули за Україну. Солдат Іван Палій
Спогадами про свого чоловіка поділилася дружина Анастасія Вишнюк на сторінці у Facebook. Вона розповіла, що познайомилася з Віталієм теж у непрості часи, під час революції. На той момент чоловік мав судимість, адже його арештували та чотири місяці утримували у в’язниці через пошкодження пам’ятника Сталіну.
Здобудеш Українську державу або загинеш у боротьбі за неї”, — для більшості просто слова, але для мого чоловіка — це постулат, як і інші пункти декалогу українського націоналіста. Чоловік був ним задовго до оцього патріотичного популізму, — написала Анастасія Вишнюк.
Наразі жінка надіється, що тіло чоловіка зможуть евакуювати, аби гідно його поховати.
