У п’ятницю, 19 грудня, у Палаці Потоцьких відбулася публічна розмова на тему: «Оцифровуючи минуле: як формуються нові моделі меморіалізації». Під час зустрічі говорили про цифрові архіви й пам’ятки, віртуальні меморіали та нові форми пам’ятування.
Спікерами заходу стали головний спеціаліст відділу формування Національного архівного фонду та діловодства Державного архіву Івано-Франківської області Тарас Галян і вчений секретар національного заповідника «Давній Галич» Андрій Стасюк. Модерувала зустріч доцентка кафедри всесвітньої історії КНУВС Лілія Щербін, пише Репортер.

За словами Лілії Щербін, Україна є однією з країн-лідерок за темпами оцифрування матеріалів. Станом на грудень 2023 року кількість цифрових копій становила понад 21 мільйон. У Європі за цим показником Україна поступалася лише Фінляндії.
Тарас Галян додає, що процес оцифрування документів в Україні активно розвивається з 2019 року. Зокрема, нині в Державному архіві Івано-Франківської області зберігається понад мільйон цифрових копій архівних документів.
Ця цифра з кожним місяцем збільшується, інформація нагромаджується, – каже Тарас.

Водночас питання стандартів оцифрування наразі залишається відкритим з кількох причин:
- недостатнє фінансування;
- нестача працівників, які відповідали б за процес оцифрування;
- обмежені технічні можливості для зберігання матеріалів і забезпечення їх подальшого цифрового життя. Адже створити копію та підтримувати її наявність – різні процеси;
- відсутність чітких вимог до оцифрування: наразі існують лише рекомендації.

Андрій Стасюк каже, що своєрідним місточком між людьми та знаннями з історії й культури стали соціальні мережі.
Популяризація культурної спадщини та репрезентація архівних документів залежать від того, як саме це подають.
Усе залежить від контенту і контентмейкера. Якщо це якісно підготовлений матеріал, то, напевно, він знайде свого читача. А якщо щось, створене, на жаль, безкоштовною версією штучного інтелекту, то воно інколи виглядає сумно й плачевно, як це можна побачити в соцмережах, – говорить Андрій. – Сторінки заповідника веде цілий відділ, і люди дійсно стараються.
Тарас Галян каже, що може лише по-доброму позаздрити цьому, адже в Державному архіві Івано-Франківської області такого відділу немає.
Читайте: Дім із пам’яттю. На Косівщині дружина втілила мрію загиблого на війні чоловіка
Лілія Щербін розповідає, традиційні місця пам’яті поряд із цифровими меморіалами допомагають суспільству вшановувати загиблих захисників і захисниць. Це формує культуру пам’яті, яка для України є відносно новою. Адже після Першої світової війни українці через відсутність власної державності та радянську ідеологію не мали можливості формувати власні традиції вшанування. Натомість європейські країни ще тоді заклали сталі практики пам’яті, вдячності та популяризації історії.

Одним із таких символів став мак пам’яті, офіційно запроваджений у Великій Британії з 1921 року. Україна ж приєдналася до цієї традиції у 2014 році.
Навколо цього сформувалася окрема культура, ритуали та сенси. І вони не просто допомагають постійно згадувати про минуле – вони вчать суспільства впорядковувати військові некрополі й дякувати ветеранам і військовим, – каже Лілія.
Під час повномасштабного вторгнення в Україні поширилися нові ініціативи пам’яті. Однією з них стала акція «Стіл пам’яті», започаткована Марією Грабар — дружиною загиблого військового Іллі Грабара. Ідея полягає у символічному бронюванні одного столика в закладах харчування, бібліотеках чи офісах. Столик, сервірований свічкою, соняхами й табличкою, залишається вільним на знак вшанування полеглих героїв, які віддали життя за Україну.
Читайте: У франківських закладах накрили Стіл пам’яті для загиблих захисників
Нагадаємо, 2 жовтня в просторі “ветераницивільні “Петрос” відбулася відкрита розмова про майбутній меморіальний простір у Франківську. Також говорили про різні варіанти вшанування пам’яті загиблих воїнів і про потреби їхніх родин.
Авторка: Мирослава Надкернична