Ігорю Рижкову – 50. Він народився і виріс у Лисичанську. Йому досі складно переходити з російської на українську, але за Україну він воює з перших днів повномасштабного вторгнення – в коломийській бригаді «Едельвейс». Ігор Рижков переконаний: не так важливо те, якою мовою ти говориш, як те, чи стоїш у строю.
Його історію Репортер записав на Донеччині під час робочої поїздки в самохідний артилерійський дивізіон 10 ОГШБр.
Втекти не міг через переконання
Мені здається, що моїх справ уже достатньо для того, щоб у мене була індульгенція. Четвертий рік я вже тут, – каже Ігор Рижков.
Говорить він сумішшю української та російської. Починає підбирати українські слова, але все одно переходить на російську.
Ігор працював далекобійником у литовській компанії. Війна застала його в Києві перед вильотом до Вільнюса на роботу – мав квиток на літак на 11:00 24 лютого. О шостій ранку дізнався, що почалася велика війна. Каже, передчуття було, але втекти напередодні не дозволила внутрішня позиція.
Я собі сказав, що бігти не буду і ні днем раніше не поїду. Був готовий стати на захист країни. Я голосував за Зеленського, був душею і серцем за цю владу, – говорить Ігор Рижков. – Давно вирішив, коли почнеться велика війна, піду служити. З початку вторгнення ворог був, як то кажуть, біля воріт – за 20 км до мого Лисичанська. Тому сумнівів не було.
Він виїхав потягом на захід країни. Спершу у Косів – до друга далекобійника Андрія Пайсалюка, аби залишити особисті речі.
Я не міг залишити документи в Києві, бо тоді було незрозуміло, що далі. В Косові мене зустрів брат Андрія Тарас Пайсалюк. Він і провів мене на службу, а за кілька місяців сам долучився до війська.
Вперше Ігор служив за контрактом ще у 2016 році – був зв’язківцем у 30 механізованій бригаді. Каже, тоді зрозумів, що армія – не його. І після закінчення контракту полишив службу за станом здоров’я – він з 18 років обмежено придатний. Але сказав собі, якщо війна почнеться, повернеться у стрій.
Івано-Франківськ мене не взяв, а Коломия взяла. Коломийський військкомат працював тоді як годинник – пачками людей оформляли. Звідти одразу потрапив до «десятки». Згідно з документами, воюю з 3 березня, – говорить Ігор Рижков.
Були готові до всього
Каже, досвід 2016 року допоміг, бо знав, що на нього очікує, і вмів користуватися зброєю.
Звичайно, страшно теж було. Ми тоді на початку війни їхали до Києва автобусом і нам на ходу роздавали патрони. Ми відразу в автобусі забивали магазини. Були готові до всього, – каже Рижков. – Цей момент, звичайно, пам’ятається: ти їдеш, не знаєш, що зараз буде, набиваєш патрони і готуєшся до будь-якого розвитку подій.
Має позивний «Вільнюс», бо працював на литовців. Втім, користується ним не часто. За фахом – водій, але на війні доводилося виконувати різні ролі.
Був приданим до піхоти, працював з антидроновою рушницею, долучався до будівництва антидронової дороги. Зараз його завдання – допомагати групі дронарів однієї з батарей самохідного артдивізіону.
Є люди, які в сотні разів гідніші за мене, в яких варто брати інтерв’ю. Вони проявили більше героїзму, патріотизму та всього іншого. Я точно не герой, не штурмовик. Я просто чесно служу, – говорить Ігор Рижков. – Виношу дрони, перевіряю, чи немає ворожих безпілотників поряд.
Читайте також: Дискотека для ворога. Як «едельвейс» Михайло Семків влаштовує бої на «мавіках» (ВІДЕО)
Від любові до ненависті
Він відверто описує, як пройшов шлях від любові до росії до ненависті. З народження жив у російськомовному середовищі, через злидні їздив працювати до росії, перша його дружина була росіянкою.
Спочатку здавалося, що це все ніби як одна країна. А життя довело, що між нами є глибока прірва. У менталітеті, в поглядах на життя, на світ, – каже Ігор Рижков. – У моїх стосунках з росією від 18, скажімо так, до 48 років все починалося з великої любові і закінчилося великою ненавистю. У всьому. Коли Україна звільнила мій рідний Лисичанськ, я відчув глибоку повагу до цієї країни.
Каже, саме тому вирішив підписати контракт у 2016 році. Тому й продовжує стояти за Україну нині.
У кімнаті, де він живе з побратимами, над столом висить карта України, сувеніри і дитячі малюнки. Каже, малюнки розвісив його побратим.
Цю тарілочку я привіз з Трускавця. Там у моєму розумінні поєднується Європа і Україна. Там європейська архітектура і там до мене ніхто не чіпляється за російську мову. Мені там дуже подобається. І цю карту я повісив, бо це моя любов. Усе, що ви тут бачите, це все моя любов, те, що я люблю.
Читайте також: «Жити можна». Як танкіст Ігор Кушик долає бар’єри після поранення і перемагає в спорті
Авторка: Ольга Суровська
