Івано-Франківщина знову має болючі втрати. На війні загинули військові Михайло Кавацюк, Владислав Торко й Іван Іваночко. Також підтвердилася загибель захисників Романа Червака й Дмитра Грекуляка, яких вважали безвісти зниклими.
Про це повідомили в громадах, пише Репортер.
Роман Червак народився 28 лютого 1989 року. Мешкав у селі Грабів.
Солдат служив на посаді водія 2 штурмового відділення 1 окремого штурмового полку Збройних сил України. Понад два роки військового вважали безвісти зниклим, але у жовтні цього року його загибель підтвердилася. Свій останній бій Роман Червак прийняв 5 серпня 2023 року поблизу села Вільшана на Харківщині.
Війна безжально забирає найкращих. Вона ранить не лише кулею — вона крає серця рідних, друзів, побратимів, усієї громади. Ми схиляємо голови у скорботі, вшановуючи подвиг Романа, який віддав своє життя за нашу свободу, за спокій і мир для майбутніх поколінь, — йдеться в дописі голови Долинської громади Івана Диріва.
Дмитро Грекуляк народився 3 листопада 2000 року. Жив у селі Старі Кути.
Ставши на захист України, служив командиром відділення одного з батальйонів спеціального призначення. Мав звання молодшого сержанта.
Військовий загинув під час бойового завдання поблизу села Катеринівка Донецької області. Дмитро Грекуляк з 1 липня 2025 року вважався зниклим безвісти. Згідно з постановою Головного управління Національної поліції Київської області від 29 жовтня 2025 бійця визнали офіційно загиблим.
Кутська селищна рада та вся громада висловлюють глибокі й щирі співчуття родині, друзям, побратимам та усім, хто знав та любив Дмитра. Розділяємо ваш невимовний біль втрати, — йдеться в дописі Кутської селищної ради.
Читайте: Вони загинули за Україну. Молодший сержант Валентин Ємбрик
Про загибель Михайла Кавацюка Суспільному повідомив його брат, військовослужбовець Микола Кавацюк.
Михайло Кавацюк народився 23 жовтня 1997 року. Він мешкав у селі Мишин, що у Нижньовербізькій громаді Коломийського району.
У цивільному житті працював учителем фізкультури у місцевій гімназії.
Напередодні повномасштабного вторгнення рф в Україну Михайло разом з рідним братом Миколою та другом вирішили: у разі війни — воюватимуть.
25 лютого 2022 року вони разом пішли записуватися в територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Михайла одразу прийняли на службу. Тоді йому було 24 роки.
Михайлу сказали о 14:00 бути зі своїми речами. Брат по-іншому не міг, тому пішов захищати країну. Казав: “Я — вчитель, маю показувати приклад”, – пригадує молодший брат Микола.
У війську Михайло служив на посаді головного сержанта 2 ремонтної роти ремонтно-відновлювального батальйону 63 окремої механізованої бригади.
Він був найкращим, відповідальним, усміхненим. Якщо дзвонив, то до всіх. Завжди казав, що у нього все добре. Михайло був прикладом для усіх, для мене, для друзів. Не знаю, як сказати… Брат був для мене найкращим, — каже Микола Кавацюк.
Михайло поліг 30 жовтня 2025 року на Слов’янському напрямку внаслідок російського обстрілу КАБами. Наразі у війську продовжують служити його брат Микола та дядько Дмитро.
Михайло Кавацюк з дитинства був чуйним, пригадує його однокласник Назар Вінтонюк. Каже, був час, коли разом сиділи за однією партою.
Михайлик був дуже добрим, щирим — завжди всім хотів допомогти. Кращої та добрішої людини я просто не знаю. Ми з ним дружили ще зі школи, деякий час сиділи за однією партою. Він був людиною слова, завжди мав чітку громадянську позицію та був великим патріотом України, — говорить Назар Вінтонюк.
Михайло захоплювався спортом, зокрема футболом, каже однокласник. Обоє з дитинства грали разом за школу, потім — за сусідні села і за Мишин, звідки родом.
Ми часто говорили про футбол — його улюблений вид спорту, як і мій. Коли розмовляли, завжди згадували ті часи й мріяли, що після перемоги знову відродимо футбол у нашому селі й разом покопаємо м’яча. Це — невимовна втрата для всього нашого села, для всієї громади. Ніяк не можу це усвідомити, — розповів Назар Вінтонюк.
Читайте: Вони загинули за Україну. Сержант Роман Мохняк
Владислав Торко народився 26 квітня 2004 року. Закінчив Долинський ліцей № 7. Потім навчався в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу на факультеті автоматизації та енергетики за спеціальністю “Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка”.
21-річний Владислав Торко служив у спецпідрозділі Головного управління розвідки Міністерства оборони України “Kraken”.
Попри молодий вік, Владислав свідомо став на захист України, виявивши мужність, стійкість і вірність військовій присязі. 20 жовтня 2025 року він загинув у бою, віддавши своє життя за свободу, Батьківщину, за кожного з нас, — йдеться в дописі міського голови Долини Іван Дирів.
Іван Іваночко народився у 1969 році. Жив у селі Хімчин Рожнівської громади.
4 березня 2022 року чоловік став на захист України. Служив у 79 окремій десантно-штурмовій бригаді, Мав звання молодшого сержанта. Боєць отримав поранення та згодом продовжив службу в Херсонській теробороні (нині — 124 бригада берегової оборони).
1 листопада о 12:00 на міській площі в Косові зустрінуть скорботний кортеж з тілом полеглого воїна. Прощання з Іваном Іваночком розпочнеться о 10:00 3 листопада. Поховають бійця на кладовищі у селі Хімчин.
Рожнівська громада висловлює щирі співчуття родині, близьким і побратимам Івана Івановича. Його подвиг, мужність і самопожертва назавжди залишаться в пам’яті односельців, — йдеться в дописі на Facebook-сторінці села Хімчин.
Читайте: Вони загинули за Україну. Солдат Іван Палій
Comments are closed.