Станиславівська філокартія

Перші листівки з видами міста з’явилися десь наприкінці XIX століття. Їх називали ґрюсами, пише Репортер.

З малюнком веселіше

У перекладі з грецької філокартія означає «любов до карток». У ширшому сенсі – колекціонування, вивчення та систематизація поштівок.

Філокартія зародилась відносно недавно – якихось 160 років тому. Перша поштівка вийшла в Австро-Угорській імперії 1 жовт­ня 1869 року. Тоді вона називалась кореспондентською карткою, була без зображення і коштувала два крейцери. Нововведення мало здешевити поштові відправлення.

Спочатку поштівки не дуже добре продавались, проте допоміг випадок. У 1870 році спалахнула франко-прусська війна. Військова цензура не встигала перлюструвати всі листи з фронту й на фронт, тож французький уряд видав постанову, яка дозволяла користуватись лише поштівками, бо їх перевіряти значно легше.

Під час тієї ж війни поштова картка набула того вигляду, який має нині. Як ми вже казали, перші поштівки були без картинок – з одного боку марка та адреса, а на другому писали текст. Якось торговець книжками Леон Бенардо побачив, що французькі солдати прикрашають свої тексти саморобними малюнками. У голові підприємливого букініста одразу ж народилась геніальна ідея. Незабаром пан Бенардо випустив серію листівок, прикрашених патріотичною віньєткою. Успіх був колосальним! Потім він випустив ще декілька ілюстрованих поштівок і став дуже заможною людиною.

Поштівки швидко підкорили світ. Спочатку право видачі листівок належало виключно урядам, але в середині 1890-х поштові картки стали випускати приватні фірми. Діапазон малюнків був надзвичайно широким – тут і види міст, і портрети коронованих осіб, зображення тварин, оголених дів­чат (були й такі!), поважних генералів і т. п.

Спершу були ґрюси

Нарешті дійшла черга й до Станиславова. Перші листівки з видами міста з’явилися тут десь у 1897 році. Цю дату встановлено за поштовим штемпелем, можливо, колись хронологічна межа опуститься нижче. Друкували поштівки у Відні, Кракові, Мюнхені, Чернівцях ну і, звичайно ж, у Станиславові. Як правило, на них було намальовано кілька найвпізнаваніших міських об’єктів: ратуша, будинок польського «Соколу» (нині – дитяча бібліотека), колійова дирекція (медуніверситет) і латинський костел (Музей мистецтв Прикарпаття). Оскільки Станиславів входив до складу Австро-Угорської імперії, то листівки прикрашав напис «Gruss aus Stanislau», що в перекладі з німецької – «Привіт зі Станиславова». Тому ті перші поштівки колекціонери називають ґрюсами.

Картки з видами рідного міста сподобалися його мешканцям. У 1899 році вийшов перший комплект листівок, який мав 34 сюжети. А через п’ять років станиславівське видавництво «Artysty» надрукувало першу нумеровану серію. Слід сказати, що ті австрійські поштівки відзначалися високою якістю. Якщо перші «ґрюси» були мальовані, то їхні наступники, то вже фотолистівки. Більшість чорно-білі, хоча доволі часто траплялись і кольорові – за рахунок ретушування.

Взагалі перші поштівки дещо відрізнялися від сучасних. Головною відмінністю було те, що на зворотному боці дозволялось писати лише адресу та клеїти марку, а сам текст писався на спеціальних широких полях ілюстрації, а коли не вистачало місця, то й на ній. До наших часів дійшла листівка з ратушею, густо списана вельми балакучим кореспондентом. Так тривало до 1904 року, коли текст дозволили писати на адресній стороні з лівого боку. Також цікаво те, що в австрійській імперії доволі толерантно ставились до всіх націй, які входили до її складу. Тому на станиславівських поштівках часто зустрічаються написи водночас німецькою, польською та українською. Хоча інколи про українську таки «забували».

Фотозірки старого міста

Тепер декілька слів про сюжети. Зрозуміло, що видавці в першу чергу намагались показати найвидатніші місця Станиславова, аби у гостей залишилось позитивне враження про місто. Тому можна скласти перелік «зіркових» об’єктів. Це всі будівлі, які можна побачити на «ґрюсах», плюс пам’ятник Міцкевичу, площі Франца та Франца Йосипа, синагога, види парку, панорами прес­тижних вулиць Сапіжинської (Незалежності), Яна Собеського (Січових Стрільців) і Казимирівська (Мазепи).

Крім традиційних видів, існували оригінальні зображення. Так, саме завдяки поштівці нині маємо змогу побачити, як виглядало місто після пожежі 1868 року, австрійських драгунів та артилеристів, муніципальний парад і життя станиславівського базару.

Перша світова війна принес­ла нові сюжети для листівок. Авс­трійці показували на них місто в руїнах. Тут переслідувалась пропагандистська мета – показати підданим імперії, які сліди залишають після себе росіяни.

При поляках листівки продов­жували друкувати. Щоправда, тепер вони стали виключно чорно-білі, зникли різнокольорові екземпляри. До традиційних сюжетів додалися нові об’єкти. З’явились поштівки із зображеннями новозбудованих костелів, житлових будинків і навіть церемонією похорон Льва Бачинського. Листівки міжвоєнного періоду нині зустрічаються значно рідше, ніж австрійські. Наздогнати попередників за накладами поляки не змогли – точніше не встигли.

Перші «совіти» випустили кілька листівок, на яких були Яремче й Карпати. Види Станиславова більшовиків не дуже цікавили, тому вони пустили в обіг старі поштівки, затушувавши польську назву та проставивши нові ціни. Наприклад у 1940 році одна листівка коштувала 20 копійок.

Німці виявилися більш продуктивними і спромоглися на цілу серію поштівок, щоправда, жахливої якості. Та й оригінальністю сюжетів вони не відрізнялися – все ті ж «розкручені» ратуша, вірменський костел та інше.

Автор: Іван Бондарев